На початку посту мені хотілося поговорити про… його кінець. Про те, щоб ми задумалися, що саме за допомогою посту ми хочемо досягти. Цікаво, правда? Бо більшість людей навіть не задумується про це, а просто постить: хтось за звичкою; хтось, щоб схуднути; хтось, бо так прийнято. І скільки в проповідях не казалося про важливість духовної складової посту, все рівно, увага більшості залишається в полі зору його гастрономічної частини. І як закінчується піст для таких людей? Розговінням, часто під горілочку. І людина повертається в той стан (чи майже в той стан), в якому вона перебувала до посту. Питається, навіщо тоді постити? Адже головне завдання посту, та й взагалі всього нашого перебування в Церкві – це духовне зростання, наближення нас до Бога, Господа нашого Ісуса Христа.

Так що мета посту визначена, шлях до вдосконалення вказаний, залишається лише ставати на нього і простувати ним. А в цьому нам обов’язково допоможе Господь, головне – не забути про це Його попросити. Як мовиться: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете» (Мф. 7:7).

Від себе ж бажаю вам духовних успіхів на цьому непростому постовому путі.

З повагою, Михайло Лукін

Думки про піст