У кожному православному храмі над Царськими вратами поміщається ікона із зображенням Тайної Вечері.

У Євангеліях від Матфея, від Марка і від Луки, а також у Першому Посланні до Коринф’ян про Тайну Вечерю розповідається досить детально. У Євангелії від Марка сказано: «У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо» (Мк. 14:12).

Пасха в старозавітній Церкві – це свято спогаду про вихід з Єгипту, з дому рабства, про першу ніч свободи. Вчорашні раби, покидаючи Єгипет, набувають свободи, контури якої для них ще не зрозумілі. За юдейським місячним календарем Пасха святкується в один і той же день, 15 нісана. За нашим місячно-сонячним – юліанським або григоріанським – календарем цей день припадає на різні числа.

Заповідь про святкування Пасхи є вже в книзі Вихід: «Дотримуйся свята опрісноків… тому що в ньому ти вийшов з Єгипту» (Вих. 23:15). Цього дня євреї випікали прісний хліб – мацот – на знак того, що вони поспішали, покидаючи Єгипет, і тому не могли випекти хліб квасний. Крім того, закваска – це символ бродіння, розкладання; опріснок же, навпаки, символ чистоти, незіпсутості розкладанням. Тому в юдейських сім’ях з глибокої старовини і донині за два дні до Пасхи – 13 числа місяця нісана – хазяїн знищує закваску, щоб у будинку не залишилося квасного хліба. Цього дня в Єрусалимському храмі заколювався пасхальний агнець. Після руйнування Храму цей звичай був скасований. Але і досі на згадку про те, як євреї перший раз випекли мацот, кожну весну, до кожної Пасхи печеться цей прісний хліб.

Пасхальна трапеза на івриті називається словом седер (порядок). На ній обов’язкові пасхальний агнець (після руйнування Храму імператором Юстиніаном агнець став замінюватися шматочком маци), мацот; чаша солоної води, що символізує сльози, пролиті євреями в Єгипті, і в той же час – солоні води Червоного моря, через яке «як по суху» перейшов Ізраїль, йдучи з рабства на свободу; набір гірких трав (марор), що нагадує про гіркоту рабства; хорошет – паста з яблук, фініків, гілочок кориці і горіха – на згадку про ту цеглу з соломи і глини, які юдеї робили в Єгипті, коли були рабами; чотири чаші вина – як символ чотирьох обіцянок Бога Своєму народу: вивести його з-під ярма, врятувати, прийняти до Себе і бути його Богом.

Головне у святі Пасхи в юдеїв – цікарон (спогад). В одному з талмудичних трактатів, де говориться, як потрібно святкувати Пасху, є такі слова: «У всякому поколінні всяка людина повинна відчути, ніби це вона сама вийшла з Єгипту». Не її далекі-далекі предки три з гаком тисячі років тому, а саме вона сама.

…Учні запитують Христа, де їм приготувати паску. Спаситель посилає їх у будинок, де вони повинні знайти – і знаходять – верхню світлицю, вистелену килимами. У цій світлиці, «коли настав час, Він возліг, і дванадцять апостолів з Ним» (Лк. 22:8-14). Дієслово «лежати» вказує на одну дуже важливу обставину. За пасхальною трапезою лежали, підкреслюючи тим самим, що це трапеза вільних людей. Раб їсть стоячи, у поспіху заковтуючи шматки, – у нього немає часу для трапези. Вільна людина за трапезою може напівлежати. Про те, що «Він лежав» і «вони лежали», говориться ще в двох віршах – в Євангеліях від Матфея (26:20) і від Марка (14:18).

Ісус бере хліб, потім вино. Хліб і вино – два центральні елементи Тайної Вечері, як і на пасхальному седері в юдеїв. Євангеліст Лука згадує чашу – грецькою вона названа трібліон, а святі Кирило і Мефодій переклали це слово як «соліло». Соліло – чаша із солоною водою. Слов’янські первовчителі переклали це слово за сенсом, а не буквально. З Євангелія від Іоанна зрозуміло, що це була чаша з якоюсь рідиною, бо Ісус умочив у неї хліб. Грецькою прямо про рідину не говориться, але використане причастя бапсас, тобто «умочив» (в якусь рідину) шматок хліба. Потім Ісус дав його Іуді.

Звершуючи Тайну Вечерю, Господь промовляє: «Це чиніть на спомин про Мене» – це означає, що Він спожив слово цікарон, яке так важливе в пасхальному ритуалі юдеїв. Нарешті, в Євангелії від Луки (22:17,18) говориться ще про одну чашу з вином, окрім тієї, яку Ісус узяв наприкінці Тайної Вечері і благословив із словами: «Ця чаша – Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається» (Лк. 22:20). На самому початку Вечері Він, «взявши чашу й воздавши хвалу, сказав: прийміть її та розділіть між собою. Бо кажу вам, що не питиму від плоду виноградного, поки не прийде Царство Боже». І потім, «взявши хліб і воздавши хвалу, розломив». Для колишніх тлумачів Євангелія це місце, де говориться про першу чашу, завжди було дуже важким. Навіщо вона, ця чаша, на початку трапези? Але якщо ми заглянемо в пасхальну Агаду (практичне керівництво, за яким звершується пасхальна трапеза в юдеїв), то дізнаємося, що трапеза починається із звичаю, іменованого кідуш (освячення). Голова сім’ї бере чашу, благословляє, читає над нею молитву, і потім ця чаша передається по колу. І кожен читає над чашею приблизно таку молитву: «Благословенний Ти, Бог Вседержителю, Цар Всесвіту, що створив плід виноградний». У Євангелії ж Спаситель каже: «Не питиму від плоду виноградного» (Лк. 22:18), тобто як би повторює слова з цієї молитви. Чаша, з якою починається пасхальна трапеза в юдеїв, і є, без сумніву, та чаша, про яку йде мова в Євангелії від Луки.

Порівнюючи євангельську розповідь з пасхальною Агадою, ми бачимо, що Господь на Тайній Вечері звершує пасхальний седер; у той же час на цій трапезі – як ми знаємо з Євангелія від Матфея, від Марка, від Луки, з Першого Послання до Коринф’ян апостола Павла – немає пасхального агнця, хоча в цей час Єрусалимський храм ще не був зруйнований і існував звичай заклання. Виникає питання: чому ж немає агнця на Тайній Вечері? Відповісти на нього нам допомагає апостол Павло в Першому Посланні до Коринф’ян: «Пасха наша, Христос, за нас у жертву принесений» (1Кор. 5:7); іншими словами, Ісус – наш пасхальний Агнець. До апостола Павла про це ж говорить Іоанн Предтеча, прямо називаючи Спасителя Агнцем Божим: «Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу» (Ін. 1:29). Загальновідомо, що в перші віки церковної історії Христос зазвичай зображався у вигляді Агнця. Сьогодні просфора, на якій під час Літургії звершується таїнство Євхаристії, називається агнічною, з неї вирізується євхаристійний хліб – «агнець».

Отже, Ісус бере хліб і благословляє його, вимовивши молитву, і потім каже: «Це є Тіло Моє, що за вас віддається» (Лк. 22:19). «Це є Тіло Моє» – цей вигук нагадує фразу з Агади: «Це є мізерний хліб, який їли наші предки в землі єгипетській». Це ще одна паралель Тайної Вечері з пасхальною трапезою юдеїв.

Як і належить по пасхальній Агаді, Христос наприкінці Тайної Вечері, це підкреслює апостол Павло, бере чашу з вином і благословляє її. Цим кінчається пасхальна трапеза. Благословляючи чашу з вином, Христос вимовляє: «Це є Кров Моя Нового Завіту» (Мф. 26:28), цитуючи слова з книги Вихід (24:8). Отже, Ісус звершив ритуал, який тисячу з гаком років щорічно звершувався в Палестині. Але при цьому Він дав людям не хліб і вино, а Себе Самого у вигляді хліба і вина: «Прийміть, споживайте». Не мізерний хліб, а Тіло Своє і Кров Свою.

Зміст