Виконання правди
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Той, Хто створив цей світ, приходить з упокорюванням під руку створеного Ним і просить хрестити Його, тобто занурити Праведника у воду Йордана, яка насичена брудом гріховним усіх тих, хто раніше занурився в неї, і таким чином приєднати Безгрішного до довгого переліку брехунів, користолюбців, заздрісників, розпусників, розбійників і ненажер. Іоанн Предтеча жахається, тремтить, не розуміє те, що відбувається – протиприродне! Те, що здійснюється, порушує сам принцип справедливості. Пророк не може погодитися з тим, що вершиться на його очах, бо це, на його думку, – неправда.
Так відбувається через те, що для пропащого людства існує тільки одна правда – правда справедливості. І загалом жодної іншої правди, здається, нікому і не треба. Але в Бога є ще одна правда – правда любові, і от її, цю правду любові, і виконує Син Божий, ставши Сином Людським.
Якщо нам, по правді кажучи, чого і хочеться, так це жити “від цих до цих”. Для нас вкрай важливо, щоб усі навколо знали і пам’ятали, щоб Сам Бог знав і пам’ятав, що ми маємо право на відпочинок, маємо право на приватне, тільки нам, і нікому більше, належне життя. Коли апостол говорить нам про те, що “любов все терпить”, нам передусім важливо дізнатися: “все” – це скільки? І ми ніяк не можемо, не хочемо зрозуміти, що “все” – це не скільки, а завжди. Ми знаємо, що ворогів потрібно прощати, але нам всякий раз треба знати, до яких меж може простягатися це прощення. О, як би нас обрадувало повідомлення про те, що є-таки певна межа, досягнувши яку прощати вже неначе і не обов’язково.
Бог відкриває нам правду любові. Бог каже Своєму приголомшеному пророкові про виконання правди. “Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду” (Мф. 3:15). “Всяку” – означає усю, до кінця, до останньої крапки.
У чому ж полягає правда нашого Спасителя, яку Він збирається виконати тут, на пустинному березі Йордана? Зверніть увагу на те, як схожа ця Його бесіда з Іоанном Хрестителем, про яку ми читаємо в церкві після Різдва Христового, на іншу розмову, що відбулася незадовго до хресної смерті Господа нашого. “І, відізвавши Його, Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою! Він же, обернувшись, сказав Петрові: відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мф. 16:22,23).
І Предтеча, і апостол думають не про те, що Боже, але що людське. Їх терпіння має межу, їх любов – при всій висоті їх людського подвигу – небезмежна. Так, Предтеча ще і засумнівається. “Чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?” (Лк. 7:20) – запитає найбільший з пророків Старого Завіту. А апостол ще і зрадить. “Чи ти не з учеників Цього Чоловіка?” – запитають найвірнішого з апостолів, і він скаже: “Ні” (Ін. 18:17).
Правда, справжня, Божа правда, полягає в тому – і цього не можуть осягнути своїм людським розумінням ні пророк, ні апостол, – що Бог відмовляється від Своєї Божественної гідності і стає маленьким слабким немовлям. Бог народжується не в блискучому царському палаці і не в затишному чистому будинку, а в жалюгідному хліву, де якраз було б народитися найубогішій, найнікчемнішій людині на землі. Бог чинить так тому, що прийшов у світ, щоб врятувати і цього, найубогішого, найнікчемнішого.
Справжня правда полягає в тому, що Той, на допомогу Кому могли б прийти “більш як дванадцять легіонів ангелів” (Мф. 26:53), за Своєю власною волею приймає найганебнішу, найтяжчу смерть, у страшній агонії помирає на хресті, побитий, голий, обпльований, усіма покинутий. І Він робить це для того, щоб я, слабка і безвільна людина, мав право і можливість жити вічно.
Божа правда, правда нашого Бога, полягає в тому, що ось зараз Він увійде до Йордану, у воду, через яку пройшли тисячі, у воду, що кишить міазмами гріхів цих самих тисяч, і, увійшовши, перейме на Себе тяжкість наших гріхів, що смердить, перейме на Себе тяжкий тягар нашої смертності, – для того, щоб ми, затавровані смертним друком гріха, стали чистими, як ангели Божі і безневинними, як немовлята.
Наш Бог увійде до води Йордана, і вона стане новою, святою, нетлінною, здатною всупереч законам світу цього роками зберігатися в чистоті, прохолоді і прозорості. Дивися на цю воду, людино, дивися на це диво, що щорічно поновлюється, дивися і пам’ятай: колись і ти сама, подібно до цієї води, станеш чистою, нетлінною, святою і безсмертною. Так, ти станеш такою, але тільки якщо дозволиш Богові увійти до тебе, тільки якщо відмовишся від гріха, тільки якщо відкинеш право жити собі на втіху, що обридає. Тільки якщо усією своєю істотою, усім серцем попросиш Господа: “Прийди і вселися в нас!” Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Богоявлення