В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Кожен з нас, хто в дитинстві, хто в зрілому віці, пережив занурення в хрещальну купіль. Кожен з нас таким чином залучився до смерті Христової, бо «всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися» (Рим. 6:3). Кожен з нас, хрещених у Христову смерть, сподівається «воскресіння мертвих і життя будучого віку», як ми співаємо про це в Символі віри нашої під час звершення божественної літургії. І нарешті, кожному з нас, за словом апостола Павла з його Послання до Ефесян, «дана благодать у міру дару Христового» (Еф. 4:7).

Грішна людина, що томиться заздрістю і нездатна задовольнятися тим, що є, постійно тужить про те, що «дар», даний їй, меншій за той, що дістався сусідові. Усе через те, що дар цей здається їй не талантами, за помноження яких неминуче доведеться звітувати на Страшному Суді, а почесною медаллю, певною солодкою нагородою за понесені труди. Якби ми частіше згадували про те, що той, хто отримав один талант повинен принести своєму Панові принаймні два, а той, кому дісталося п’ять, – відзвітувати десятьма, тоді навряд чи б у нашій душі виникло заздрісне почуття до того, хто має більше. Адже з нього і попит більший!

Якщо навіть за гроші, узяті в борг, рано чи пізно доводиться звітувати, та ще і з відсотками, то наскільки ж важче дати звіт у тому, чого за жодні гроші не купиш! Як помножити Богом дані розум, тілесну красу, легкий характер? Усе життя читати розумні книжки, з ранку до вечора крутитися перед дзеркалом або, подібно до професійного сатирика і гумориста, невпинно веселити оточення забавними байками? Очевидно, що в такий спосіб таланти, даровані Господом, не помножиш і Вічного Життя не заробиш. Що ж робити, до чого прагнути християнинові, що отримав у таїнстві Миропомазання «печать дару Духа Святого»? Що робити мені і тобі, щоб на Страшному Суді Господньому не виявитися разом з лінивим рабом у «пітьмі зовнішній», де буде «плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30)?

Проповідь Іоанна Хрестителя, Маттіа Преті

У ці водохресні дні, коли ми з усією Церквою знову і знову згадуємо величні і таємничі події, здійснені на початку ери Христової на пустинному Йорданському березі, невідступно переслідує нас те ж саме питання, яке ставили Іоанну Предтечі ті, кого він назвав «поріддям єхидновим»: «Учителю, що нам робити?» (Лк. 3:12). Вражаюче, що люди, яким дісталося від пророка Божого таке принизливе іменування, не образилися, не озлилися, не обрушилися з лютими нападками на Хрестителя Господнього, але покірливо прийняли і його безсторонній суд про себе, і гірке лікування, ним же запропоноване.

Відповідь Предтечі, спосіб спасіння, вказаний ним, універсальний. «Створіть же плоди, достойні покаяння» (Лк. 3:8), – відповідає він тим, хто питає, пророчо передбачаючи заклик Христовий, що прозвучав після того, як «Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб; і був Голос з небес, Який говорив: Ти є Син Мій Улюблений, у Тобі Моє благовоління!» (Лк. 3:22). Занурення тих, що каються, у води йорданські втрачає свій очисний сенс, якщо не розвили ті, що хрестилися, у собі покаяний дар, якщо вони сприймають звершене над ними таїнство тільки як почесний знак свого обрання. Недаремно Іоанн строго попереджає і тих, хто приймав від нього хрещення в Йордані, і тих, хто осмілюється приступати до таїнства в купелі Церкви Христової: «І не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог з каміння цього може створити дітей Авраамові» (Лк. 3:8).

«Без міри дає Бог Духа» (Ін. 3:34), а тому не може настати в житті християнина момент, коли можна буде скласти натруджені руки і полегшено зітхнути: «Годі, напрацювався!» Подібно до Сисоя Великого, православного аскета і подвижника V ст., нам потрібно б бути готовими на смертному одрі сказати і собі, і Богові: «Дійсно я не знаю, чи створив я хоч початок покаяння мого». Бо не наша справа – ставити собі оцінки, не наша справа – вимагати собі нагороди, не наша справа – відрізняти власну поразку від перемоги! Наша справа – у відповідь на те Світло, яке засяяло тим, «що перебувають у країні й тіні смерти» (Мф. 4:16), – засяяти цим же світлом. Наша справа – відбити Світло Христове в душах своїх так, щоб людям, що оточують нас, стало світліше і легше жити. Наша справа – зрадіти наданій нам можливості покаяння як таланту благодаті, дарованому нам «у міру дару Христового» (Еф. 4:7).

Якщо так станеться, тоді наше давнє хрещення «у смерть Христову» стане хрещенням у Життя Вічне, тоді ми з вами, як би важким і часом безпросвітним не здавалося нам наше теперішнє життя, набудемо надії вирости колись «до міри зростання в нас повноти Христової» (Еф. 4:13). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя після Богоявлення