– Як стримуватися від гніву на дітей, чоловіка, рідних?

– Є одна добра традиція, правило – брати на все благословення в Бога. «Господи, благослови перевести бабусю через дорогу!» Відразу почуєш відповідь у своєму серці: «Благословення Господнє на тобі, улюблене чадо!» Тепер ти бабусю можеш хоч десять разів перевести туди й назад. «Господи, благослови покурити». Відразу ж десь у серці почуєш: «Не те». «Господи, благослови матом висловитися на цього козла». Відразу ж відчуєш невідповідність.

До цього треба звикати. Ви скажете, що в гніві так відразу все це і не зміркуєш. Але ж і гнів приходить поступово, адже ти тренуєшся в цьому гніві, повільно звикаєш, обдумуєш: «Ось я йому скажу те і те». Потім як з кулемета вилітають всі лайливі слова. У всьому треба тренуватися. Тренуйся брати благословення. Чому я і про бабусю сказав: навіть у цьому треба тренуватися. Спочатку це займе чверть хвилини, а потім пролітатиме в голові за частку секунди.

– Виходить тренування совісті? Совість, звичайно, інколи говорить, але досить часто мовчить.

– То потрібно взяти фонендоскоп і прислухатися уважніше, щоб її почути. Зайти в храм, постояти і помолитися тихо на самоті, хай вона заговорить.

– Значить, потрібні особливі молитви?

– Потрібне спілкування з Богом. Треба чітко уявляти, що ти робиш для Бога, і що Господь робить для тебе. Бог же – Отець. Тому коли ти щось робиш зі своїми дітьми, ти цим говориш: «Господи, я готова, щоб Ти зі мною чинив так само».

– Як Церква ставиться до поняття «Родинні кризи», які, як то кажуть, очікують подружжя на першому, п’ятому чи десятому році шлюбу?

– В одній книжці я прочитав думку, яка мені дуже сподобалася. Коли людина знайомиться зі своєю половинкою, вона переживає егоїстичний період закоханості, який минає в перші 10-15 років спільного життя, хоча, звичайно, це може пройти і раніше. Потім закоханість може, дай Бог, переродитися в любов, а може в ненависть або байдужість. Байдуже вже, хто там по квартирі ходить… О, дружина пішла.

– Дуже часто люди кажуть: «Щасливих людей мало. Ось їм, обранцям долі, у любові поталанило, а мені – ні».

– Зазвичай не про пару кажуть, а, наприклад, жінка каже про іншу жінку: «Ось їй пощастило». Значить, вона вже на чужого чоловіка око поклала. Мені дуже подобається приказка: «Жили вони довго і щасливо. Поки не взнали, що інші живуть довше і щасливіше». Порівнювати не можна: у кожного все своє. Ми бачимо лише зовнішню частину айсберга: вона дуже красива, білосніжна, а що там – у глибині? Я недавно по радіо почув про шлюбний договір Тома Круза. Вже здавалося б – знаменитий кіноактор може вибирати своє щастя. За цим договором він зобов’язався, виходячи з туалету, опускати кришку сидіння. Як любляче серце могло до цього додуматися? «Я за тебе вийду, дорогий Томе Круз, якщо ти опускатимеш кришку». Я б триста разів подумав, чи зможу я жити з людиною, яка кожного разу заглядатиме в туалет, після того, як я звідти вийду.

– Інколи здається, що нам не пощастило, бо іншим це щастя дали, а нам просто не дали. Чи дається щастя чи треба його заробляти?

– Щастя, звичайно, це дар, це талант, який треба примножувати. Коли людина втомлюється працювати над своїм щастям, то починає дивитися телевізор. Задивлятися на щастя інших. Інші ж, звичайно, готові своїм щастям похвалитися. Хтозна, може, вони тайком бабусині плаття перешивають, а всьому світу кажуть: «Це ексклюзивна модель від Версаче».

– Інколи родичі підливають масла у вогонь: «Навіщо він тобі, він тебе не гідний, він тобі не потрібний».

– Родичі в цьому випадку, виступають просто як вороги. У нас, до речі, дуже багато розлучень відбувається саме тому, що батьки розлучають дітей.

– Є ще одне виправдання розлучення: «Ми психологічно несумісні, ми не підходимо один одному».

– Кожна душа, за Тертулліаном – християнка. Якщо всі душі вийшли від Бога, як вони можуть бути несумісні? Ти її можеш зробити несумісною, можеш замість того, щоб бути м’яким і пухнастим, стати їжачком.

Спочатку був психологічно сумісний, не бачив і не чув, ні що батьки тобі казали, ні що духівник радив, попав у залежність. Це смішно, це дитячі виправдання. Раз ти щось зробив, відповідай за це. Причому відповідати повинен вже не лише за себе, але і за іншу людину. Старайся, змінюйся сам, якщо не можеш змінити іншого. Не вірю я в психологічну несумісність. Можеш знівечити людину, а можеш наблизити її так, що вона ніколи вже від тебе не піде – це від тебе залежить. У нас менталітет споживачів: собі, собі, собі. Нічого не віддаємо.

Але якщо будувати ринкові стосунки з нашим коханим – нічого не вийде. «Я тобі шубку, а ти мені – увагу». Це дуже непорядно, нічого не вийде. Треба віддавати, і не чекати нічого взамін. «Блаженніше давати, ніж приймати» (Діян. 20:35).

На запитання відповідав: протоієрей Максим Козлов

Формула Любові