Сьогодні в нашій країні 60% шлюбів закінчується розлученням. Це опублікована статистика. Це не дивно, бо перше, що радянська влада зробила, – стала руйнувати сім’ю. Стало можливо реєструвати чи не реєструвати шлюби. У будь-який момент у 20-30-і роки можна було піти і, навіть не повідомивши свою дружину чи свого чоловіка, розлучитися з ним у найближчому Жеку.

Навіщо шлюб?

До сьогоднішнього дня ми прийшли до такого стану, що люди приходять до шлюбу, абсолютно не розуміючи, що це таке і навіщо вони взагалі з’єднуються в шлюбі. І то це добре, коли вони все-таки приходять до шлюбу, бо бажання якоїсь стабільності і якоїсь відповідальності примушує людей до того, щоб вони свій шлюб хоча би реєстрували. Ну, а якщо вони хочуть повінчати свій шлюб, це здається для нас таким чудовим явищем, що ми (люди, які служать у Церкві) готові цей шлюб відразу із задоволенням повінчати, навіть не запитавши, чи вірять взагалі ці люди в Бога, чи читали вони колись Євангеліє?

Для сьогоднішньої людини, на відміну від людини минулого часу, коли укладання шлюбу було новим етапом її життя в суспільстві і взагалі новим осмисленням свого власного життя, просто життя мінялося кардинальним чином, сьогодні шлюб рівно нічого не означає для людини, яка вступає в нього.

Наприклад, сьогодні, одружуючись, людина абсолютно не думає про те, як вона забезпечуватиме свою сім’ю. Дуже часто багато шлюбів – молоді шлюби – здійснюються з повною упевненістю, що батьки повинні цю молоду пару утримувати, винаймати для них квартиру чи надавати для них житлоплощу і, поки в них веселе молоде життя, всіляко їх забезпечувати грошима. Життя триває, і коли треба вже щось робити самим, виявляється, що самі нічого робити не вміють, не хочуть і абсолютно до цього не готові. Для них простіше розійтися, тому як і дітей, швидше за все, у такому шлюбу не буває.

Любов вимагає відповіді

Шлюб і любов вимагають від людини дуже великої відповідальності. Любов вимагає відповіді. А ми сьогодні звикли дивитися на світ і на любов так, що любов не вимагає відповіді, а любов – це те, чим я звик користуватися, любов – це те, що приносить задоволення, любов – це приблизно те, що я можу замовити в ресторані. Бо в нас, на жаль, слово “любов” відноситься до людини, до тварини, до меблів, до природи і до їжі.

Тому, коли людина каже “я люблю”, вона в це слово може вкладати той же сенс, який вкладає, коли каже, що “я люблю макарони”. Так найчастіше і буває. Людина ставиться до другого в цьому житті як до якоїсь прекрасної страви, яка викликає в неї емоції, апетит, слину. І вона хоче цю страву спожити, цією стравою насититися. І коли тарілка стає порожньою, їй більше нічого не треба.

Так само люди ставляться і один до одного, вони готові один одного весь час споживати, готові один одного “мати”. Це таке дієслово, яке зараз дуже часто використовується, коли люди кажуть про любов: “Я хочу когось мати”. Тобто я хочу цією людиною скористатися, я хочу від цієї людини отримати максимум того, що ця людина здатна дати. Але це ж не означає, що я готовий так само, у рівній мірі віддавати себе іншому.

Людина дивиться на іншу і каже: “Яка ж прекрасна людина, яка вона красива, приваблива, освічена, багата… як можна багато від неї отримати, як багато чим можна в ній скористатися”. І людина починає користуватися молодістю, красою, чарівливістю, усім, що дає молодість, що дає людська краса, людська симпатичність, прекрасний людський потенціал, який у кожному з нас закладений, і цим користуватися, десь більше, десь менше.

Але колись це закінчується – у спрагу склянка дуже швидко випивається. Людська спрага склянкою тамується, а потім виявляється, що на дні нічого немає, а спрага залишилася. Людині далі хочеться щось їсти, напиватися цією красою, цим багатством людської природи. Ця склянка вже випита, значить, потрібно шукати щось інше, щоб можна було пити далі, споживати.

Так розходяться люди, так кінчається любов, так завершуються сімейні стосунки, бо причина тільки в цьому, ні в чому іншому. Слово “любити” для багатьох – значить, любити людину так, як ми любимо макарони. На превеликий жаль, це відноситься і до нас, християн. І коли церковні шлюби розпадаються, це так гірко і так страшно, бо шлюб за своєю природою не може бути розірваний. Бо коли Господь каже про те, що з двох робить одне, творить одне (“І стануть два однією плоттю” (Бут. 2:24), “що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає” (Мф. 19:6)), Він каже про найголовніше – про таємничу природу людських відносин. Про таємничу природу, а не про секретну, бо вона непізнанна до кінця.

Така величезна природа любові, що її людина пізнати не може, тому вона таємнича. Природа любові така, що її не можна розірвати, як не можна людину відлучити від любові Божої. Про це апостол Павло теж каже чудово: “Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч?” (Рим. 8:35-37). Що може людину по-справжньому відлучити від любові Божої? Ніщо не може людину відлучити від любові Божої! Це природа любові, вона не може бути розділена.

До готовності віддати життя

І якщо людина каже комусь “я люблю” або думає про те, що вона когось любить, вона, передусім, для себе має бути твердо упевнена в тому, що вона готова за цю людину життя віддати. По-справжньому віддати своє життя. Це не означає – піти на смерть за неї, це не означає відрубати собі руку чи око виколоти. Не про це йде мова. Це повністю відкрити своє серце і своє життя для іншої людини, тобто повністю впустити людину у своє життя. Щоб у тобі самому нічого вже не залишилося, бо ти повністю своє життя віддаєш іншій людині. Віддати своє життя для неї, за неї, відкрити всю свою душу для іншого і його в себе ввести. Як таку любов можна зруйнувати? Та ніяк.

Таку любов набути дуже важко. Така любов не дається людині відразу, коли людина закохана чи коли людина тільки-тільки починає свої стосунки, навіть сімейні стосунки. Ми не можемо говорити про таку любов, що вона є певна даність, якийсь початок, як про те, що є, а потім кінчається. Ні, це те, що тільки починається, а потім триває, потім народжується, бо справжня любов народжується в шлюбі через десятиліття цього шлюбу. Не на перший рік, не на другій, коли дерев’яне, залізне, мармеладне весілля, а коли по-справжньому люди так зуміли прожити разом, так зуміли один одного чути, слухати, слухатися, так зуміли один одного прощати і так зуміли один одного підтримувати, один одного прийняти, що їх вже не буває окремо. Їх окремо просто немає. І навіть якщо вони розлучені якимись обставинами, скорботними, і живуть вже в різних кінцях планети.

Любов не можна розірвати

Не може бути любов розірвана. Любов може бути убита, любов може бути зруйнована, любов може бути розтоптана людським егоїзмом, бажанням усе собі підпорядкувати, бажанням усе для себе зробити.

І тут що християнський шлюб, що шлюб людей невіруючих рушиться з однієї і тієї ж причини. І жодне вінчання саме по собі жодного шлюбу ніколи не рятувало. Жодне вінчання саме по собі як дія, як якась потойбічна сила нічого не могла додати тим, хто живе іншими законами буття, не законами Євангелія.

Якщо людина живе законами євангельськими, якщо людина розуміє, що таке любов, диво любові Божої і благодаті, яке подається вінчанням, цей шлюб преображає. Дивним чином преображає.

Не даремно ж під час вінчання читається Євангеліє, коли Христос прийшов на шлюб у Кану Галилейську. Звичайно, у цьому Євангелії ми бачимо те, що Христос благословляє шлюб Своїм приходом. Але ж таємничим чином це Євангеліє розповідає про саму природу шлюбу, про саму суть любові, про те, як звичайна людська природа може бути преображена любов’ю і стати чимось абсолютно дивним. На цьому шлюбі не вистачає вина, як у всіх у нас у житті чогось бракує важливого. Кінчається. Людські ресурси теж кінчаються. І людська емоційність кінцева, і людський розум не нескінченний, і терпіння людини має межу. І от на цьому шлюбу кінчається те, що на шлюбному бенкеті за столом є головним – вино, яке веселить серце людське, бо люди прийшли на цей шлюб веселитися, радіти. І коли на весіллі немає вина, ну що це? Сором і ганьба.

І Христос перетворює воду на вино. Просту, позбавлену смаку, без запаху, без кольору речовину (Н₂О) перетворює на вино.

Так стається з нашою любов’ю, з нашими стосунками. Вони в нас прості, природні людські потреби: бути коханим, з кимсь ділити своє життя, свій дах, своє ліжко, бути зігрітим кимсь. Абсолютно нормальні природні людські бажання. Вони такі ж прості, як і вода. Але саме тому вони і кінцеві. Вони зрештою і позбавлені смаку, без запаху і без кольору.

І далі йти нікуди, якщо просто не тягнути свою лямку і не думати про те, що потрібно дітей виховувати і взагалі разом легше копати город, що для багатьох шлюбів є найбільшим скріплювальним моментом – город, куди потрібно виїжджати і сіяти разом картоплю. Якщо б не картопля, то цих шлюбів би не було.

А Христос показує, що любов може бути іншою, що цю любов можна преобразити в таку дивну речовину. Як відрізняється вино від води, так відрізняються прості природні людські відносини від тієї любові, яку людина набуває в шлюбі, бо вона за природою вже інша. Вона вже зовсім інша. І якщо таке з людиною не станеться, якщо любов не преобразиться, то шлюб може зберегти тільки город або совість людини стосовно дітей, хоча шлюбу вже не буде, він буде зруйнований. Не буде шлюбу, бо не буде любові.

Але ми ще знаємо одну річ: що вино стає для нас речовиною Євхаристії, що навіть це вино теж може бути преображене в кров Христову, до складу Христової любові, у ту кров, яку Він по любові за нас пролив на хресті. От до яких дивних висот може досягти людська любов!

Саме тому християнський шлюб не може бути розірваний. Бо якщо любов лежить в основі шлюбу, то жодна сила не може розірвати цей шлюб, не може перемогти любов, якщо вона справжня. А якщо цього немає, то вже ніщо не допоможе, бо якщо сама людина не працює над своєю любов’ю, якщо людина постійно себе до цієї праці не залучає, сама себе людина ніколи не розпинає в цій любові, у подружній любові, шлюбній любові, то тоді нічого не вийде.

Підкладати дрова у вогонь

Для того, щоб горів вогонь у багатті, потрібно підкладати туди дрова. Це все розуміють, інакше багаття згасне. Щоб хоч би маленький вогник любові палахкотів у твоєму серці, обов’язково потрібно щось робити. Щоб цей вогонь горів, потрібна речовина, яка б горіла, – це наша жертва, жертовність. Немає іншого способу зберегти любов, як постійно себе для іншого відкривати, відкривати, відкривати, себе в цьому ставити на другий план, любимого на перший план. І усе. А інакше всі розлучатимуться, і ніяка церква, ніякі обряди і таїнства не врятують сім’ю, якщо в ній цього немає.

Коли кажуть: з яких причин можна розлучатися? “Через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так” (Мф. 19:8). Через жорстокосердість можна писати розлучний лист, бо ви не любите, для вас шлюб не є любов. Мета і природа шлюбу завжди одна і та ж. У Старому Завіті були інші. Шлюб християнський відрізняється від старозавітного шлюбу. Це зараз чомусь звучать голоси, які кажуть про те, що мета шлюбу – дітородіння. Мета шлюбу – не дітородіння. Дітородіння – це природа шлюбу, це його природне продовження. Але це не мета. Люди не за цим одружуються. Шлюб в ісламі має на меті продовження роду, бо там не стоїть мета великої любові між чоловіком і дружиною. Можливо, вона з’являється в цих сім’ях, але спочатку чоловік вибирає собі дружину, не бачачи її обличчя і навіть нічого про неї не знаючи. Важко собі уявити, що можна говорити про любов. Так само було і в Старому Завіті.

А християнський шлюб – це все-таки союз любові. Метою християнського шлюбу є сама любов. Це її втілення, здійснення, це те саме завдання, яке поставив Христос на шлюбі в Кані Галилейській, – робити з води вино. Для кожного з нас мета шлюбу – перетворити воду на вино. Ось це мета. І тому ми називаємо християнську сім’ю малою церквою. Чому? Бо якщо там є любов, то жодні пекельні брами її не здолають. Адже сказано, що “врата пекла не здолають її” (Мф. 16:18). Це ж сказано і про сім’ю, якщо це сім’я, в якій запорука любові. Пекло не може перемогти любов. Тому сім’я – єдине джерело любові. Справжньої любові. Не любові до макаронів, а тієї любові, яка робить з двох одне.

Автор: протоієрей Алексій Умінський

Таїнство Шлюбу