І ось, перед цими подіями нам належить простояти впродовж цілого тижня. Це більше, ніж наші сили могли б винести, якби в нас було тільки трішки більше чуйності. Ми тільки тому можемо з року в рік переживати краєчком душі те, що здійснюється в ці дні, що ми занадто нечутливі, занадто безживні, – і вступаючи щороку в Страсні дні, ми маємо бути готові до того, щоб щось – якщо ми молитовно, з любов’ю відкриємося до дії цих днів – назавжди надірвалося в нашій душі, щоб смерть Христова і Христові страждання понесли з нашого життя усе, або хоч частину того, що несумісне з цією подією.

Часто ми з жахом замислюємося над тим, що ж це були за люди, які брали участь у розп’ятті Христа? На жаль це були люди такі ж як ми, це не були особливі недолюдки, це не були люди, які за своєю жорстокістю, або гріховністю перевершували б нас, це були люди, рухомі звичайними пристрастями. Ми не можемо сказати: Якби ми жили тоді, ми не були б учасниками цих подій. Ми були б учасниками цих подій, якби тільки в нас збереглися ті ж риси, які і зараз є в нас. Подивіться на Пилата – чим він поганий? Чим він став учасником розп’яття? Боязкістю, легкодухістю, страхом за свою кар’єру, страхом за власне життя. Подивіться на натовп – чому він кричав: Розіпни, розіпни Його? – Він обізлився на Того, Хто не виправдав його надії. Подивіться на інших людей, усіх: один відстоював старозавітну істину і правду, як він її розумів, не так, як Бог її проголошував; другий, повз правду Божу, хотів політичної перемоги; інші просто з жахом думали про те, що ж таке може собою являти Царство Божий, яке ґрунтується на любові, тобто на жертві кожного заради кожного, на самозреченні, кожного заради усіх, і заради кожного. Кожна людина навколо Христа, включаючи і воїнів, яким не було жодного діла до того, кого вони розпинали, бо це їх «обов’язок», а відповідальне начальство – вони морально безвідповідальні – усі мали ті ж самі причини, які нас спонукають до того, щоб творити неправду на кожному кроці нашого життя.

І ось перед цими подіями ми стоїмо, і в ці події нам належить зануритися. Дай нам Бог хоч щось пережити, хоч щось у своїй душі понести. Змусити себе пережити не можна нічого – тому можна тільки увійти до цього натовпу, і разом з натовпом йти за кожною подією цього тижня. Деякі речі нам вдасться пережити яскраво, деяких речей ми зараз не переживемо, але в якийсь момент нашого життя вони можуть з’явитися перед нами з несамовитою силою, і вирішити нашу долю.

Пройдемо в цьому натовпі – з Божою Матір’ю, з апостолами, з первосвящениками, фарисеями, воїнами, хворими, яких зцілив Христос, грішниками, яких Він прощав, ворогами, які намагалися Його уловити, здивованим натовпом, який не знав, в якій бік податися. Ввійдемо в цю людську масу і подивимося щомиті, до кого ми належимо: Пилат, Іуда, здивований роззява, розбійник праворуч і розбійник ліворуч, або хто ж, врешті-решт, я? І ми побачимо, що в різні моменти ми виявимося різними людьми. І ось, якщо підвести підсумок наприкінці тижня або впродовж часу, що настає, тому, що пережито, стане сумно і боляче, але якщо цей біль буде сильний і гострий, і якщо цей смуток буде щирий, вони можуть нас спонукати до того, щоб стати трішки більше Христовими, ніж ми є.

Автор: митрополит Антоній Сурожський

Долаючи дорогу Страсного тижня