Марія Магдалина не думала про жіночий день (закінчення)

Навіщо треба було переломлювати хліб і зникати?

Одна дуже важлива деталь. Просто неймовірно важлива. Усі ці богословські бесіди з Богом, вислухування Його одкровень, прийняття в себе Божественного розуму, закінчувалися в більшості випадків… трапезою. Переломленням хліба у світлицях, куштуванням риби і меду на березі озера.

Навіщо Богові треба було переломлювати хліб і тут же зникати? Чому саме такий фінал – з’явлення за столом і з хлібом?

Усе абсолютно просто. Хліб і трапеза – це прообраз стосунків Осіб Трійці. Вони чимось жертвують один одному і щось приймають один від одного, живляться і живуть одним і тим же. Хліб і трапеза – це проекція цих духовних стосунків любові на землі, реалізована в Тайній вечері. Переломлюючи хліб з учнями, Христос показує Свою причетність до чогось спільного з учнями – до хліба, який вони їдять разом. Це хліб є тіло Христове.

«І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» (Мф. 26:26)

Це причастя до життя в Богу – багаторазово важливіше, ніж філософське пізнання Бога. Це таємниче, глибинне причащання до життя в Богу, за допомогою символічних носіїв енергій і благодаті Бога – вина, хліба, єлею і святої води. Це причастя Духа божественної любові, якій причетні і люди, і Бог.

«Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його» (Ін. 4:34).

Отже, картина служіння розіпнутому і воскреслому Христу складалася з трьох важливих моментів.

Перший – служіння Йосифа, в якому віра перемагає розум, надія керує любов’ю і вони обидві вимагають жертву розчулення і поклоніння Богові. Дивовижне і щонайтонше сповідання величі і незбагненності Бога!

Друге – з’явлення Марії, що полягає в розраді душі того, хто любить Господа. Судячи з Христової реакції, воно сталося позапланово. Воскреслий Христос ще не був готовий входити в спілкування з людьми, але Його «переміг» дух любові. Заради любові Він з’явився до Марії. Він ще не був готовий з нею ділити хліб, але був готовий її утішити. Факт цього з’явлення має нагадувати нам, що наша туга за Богом гори зрушить і зведе Христа з неба, якщо того вимагає велика любов, що панує між людьми і Богом. Бог неодмінно прийде до всякої люблячої душі, що кличе Його, чого б це не вартувало Богові!

І третє з’явлення було вже по суті одкровенням, посланням і перетворенням нових стосунків Бога і людини. Бог звернувся до людського розуму і так сказав Луці і Клеопі: «Чи не так же належало постраждати Христу й увійти в славу Свою? І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні» (Лк. 24:26,27).

Господь одночасно звернувся до їх серця: «О нерозумні і мляві серцем, щоб вірувати в усе, про що говорили пророки!» (Лк. 24:25)

Він дав їм приклад спілкування за трапезою, переломивши і БЛАГОСЛОВИВШИ хліб, як символ євхаристії і спільного причастя Духа Любові, який вище за розум і почуття

Не чутно, щоб у Царстві Небесному святкували жіночий день

Не можна казати, що хтось там врятував Церкву. В історії Церкви так вже було: рятував Церкву, а «врятував» тільки себе. Не можна сказати, що хтось любить Бога більше або менше. Любов не піддається кількісному виміру. Кожен любить так як любить. Як уміє. Як дано. А ти люби, як можеш. Бог Сам розбереться, хто і як любив. Не наша ця справа – мірятися любовами.

А якщо нам ближче з’явлення Христа Марії, так і слава Богу. Означає розум наш і віра не так сильні, як наша проста нехитра любов, яка не шукає свого, не звеличується і не гордиться.

Явлення Христа Марії Магдаліні, Олександр Іванов

Це ми в земному тілі, дядьки і тітки, дідусі і внучки. Це усе тільки видимість нашої істоти. А душа ні на що не схожа. Немає в неї ні рота, ні грудей, ні ніг, ні жіночих зачісок, ні чоловічих сильних рук. Тіло наше і його відмінності – тільки видимість справжнього стану нашої особи. У Царстві Небесному не одружуються і не виходять заміж.

Любов шукає спільне, смерть – розподіл.

У будь-якому випадку, невідомо і не чутно, щоб у Царстві Небесному справляли православний міжнародний жіночий день.

Зайвий благочестивий день пам’яті святих – справа богоугодна. Але тільки в тому випадку, коли небесне ставиться вище за земне, а не земне підноситься над духовним.

Так, обрадувана Марія ні про що таке і не подумувала. Вона, як Йосиф і Никодим, йшла не до воскреслого Христа, а до Тіла, що лежить у гробі. Ні про яке свято міжнародного духовного жіночого дня не думала, як і про те, що вона була найперша, і ні про те, що вона велика – і тому їй з’явився Христос.

Ні про те, що вона якась там мироносиця, а учні тяжкі серцем і сплять. Ні про подарунки. Ні про концерти. Ні про читання при єпархіях. Ні про те, що вона рятує віру чи Церкву. Ні про те, що вона жінка.

Гадаю, що думка про те, що вона жінка, взагалі не могла їй спасти на розум перед лицем Божим. Це якось неймовірно і просто неможливо – кокетувати з Богом. Недаремно деякі наші священики такі ревниві до помади біля Чаші і косметики на обличчі. Куди прийшла як жінка?

Тоді, питається, ми що святкуємо? Яке таке православне Восьме березня?

Ми святкуємо особливу форму любові до Бога

Кожен святий – осколок величезного дзеркала світу, в якому відбивається Бог. У Паламі відбилися тонкі благодатні енергії Бога. В Іоанні Богослові – містика. В Іоанні Златоусті – літургія, як прообраз життя в Трійці.

А в жінках-мироносицях – проста, цілісна любов, що зводить Бога з неба і скасовує єства чин. Ми святкуємо не жіночий день у церкві, а особливу форму любові до Бога, яку часто жінки засвоюють легше за чоловіків. Хоча і чоловіки не чужі таємницям такої любові, про що ми читаємо в Пісні Пісень. Це не слова юнака і не слова дівчини. Це слова бесіди улюбленої душі і люблячого Бога.

От той дух любові, в якому людина зникає, як у морі. Вона в ній розчиняється зі своїми образами, завзятістю, егоїзмом. Вона в ній не шукає свого, а шукає Бога. І цей дух піднімає її рано, тягне до улюбленого Бога. Велів купити миро і принести жертви Богові. І Бог чує і приходить до неї, хоч на дно моря.

Господь з’являвся не за розкладом якихось термінів. Справа не в сорока днях, не в п’ятдесяти. Христос з’являвся б і сто днів і три роки, до тих пір, доки не сталося те, заради чого усі ці з’явлення влаштовувалися. Вони здійснювалися тільки заради одного – з’ясування того, що Царство Боже відбулося не на землі, а на небі. І сьогоднішній день пам’яті жінок-мироносиць – одна з граней Господньої проповіді про любов і Царство Небесне.

Ось що ми святкуємо в цю неділю, а не те – щоб затулити безбожникам Восьме березня або згадати про жінок.

Жінки-мироносиці, моліться про нас! Маріє, ти уміла чути Бога, означає, умієш чути і нас. Адже це простіше. Молися про нас і ти Богові. Якщо Він прийшов до тебе, на заклик твого серця, значить, по твоїй молитві Він може прийти і до нас. А від нас тобі і усім жінкам-мироносицям честь, хвала і молитовний спів.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Неділя жінок-мироносиць