Щоб жертвувати – треба накопичувати?

Чи може бути багатою Церква, єпископ, священик і простий мирянин? Чому Бог дозволив бути багатим Аврааму і царю Давиду, а святі наполягають на убогості? Можливо, світським все-таки можна бути багатими, а в ченців своя міра, свій піст і свій статут?

Гроші і Церква. Це питання стало як ніколи актуальним у Православній Церкві. Війни давно не було. Народ став ситим. І виник запит на виправдання ситості, мільйонів, бізнесу і достатку в очах Божих. А якщо можна бути багатим і ситим, то наскільки?

Мільйонери їдуть на Афон і шукають виправдання свого бізнесу і жадності, вносячи відкупне. Ті клірики, які здобули багатство, виправдовують своє мільйонерське життя вимогою представницького статусу посади. Прості миряни виправдовують сріблолюбство страхом старості, хвороби, голоду, війни.

А що? Якщо не буде надлишку грошей, то ніхто не зможе подати милостиню, допомогти будівництву храму, замовити ікону, дати грошей чужій хворій дитині. Які витвори мистецтва може зробити людина, що страждає від убогості і приниження? Що може бути доброго із сумовитих і забруднених під’їздів хрущівок?

І здається переконливим таке міркування: Бог хоче людині блага. Благо – є спокій у Богу. Отже, якщо я маю усе, що необхідно для ситого і комфортного життя, то це і є Божий план про мене і до вподоби Йому. Бо коли мене не відволікає турбота про хліб насущний, я можу більше часу присвятити дяці Богові, молитві і милосердю. Чому Богу має бути погано, коли людина сита і спокійна?

З якого боку ні зайди, розум легко знаходить виправдання багатству. Розум лукавий. Тому прийшов Бог і розсудив, як і що, краще для нас. Учитаємося в слова сьогоднішнього Євангелія: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24).

Вдумаємося в кожне слово.

Два господарі. Один господар – Бог. Другий – Гроші. Звернімо увагу: Христос говорить не про слугу Гроші, а про господаря. Іоанн Ліствичник уточнює роль грошей, які майже ніколи не бувають слугами і обманюють нас: «Починається сріблолюбство припущенням роздавання милостині, а закінчується ненавистю до бідних. І він (сріблолюбець), поки збирає, милостивий буває, а як скоро набрав, – і руки стиснув. Корінь усякого зла є та іменується сріблолюбство, бо воно викликає ненависть, заздрість, розлучення, ворожнечі, замішання, пам’ятання лихого, жорстокосердість, вбивства».

Святий чоловік тонко помітив, що гроші не лише вбивають, ставши нашими господарями, але і вбивають душу навіть однією тільки любов’ю до них. Бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує.

Христос відкидає можливість любити відразу двох господарів, Христа і Гроші, унаслідок різниці їх природи. Якщо любиш Гроші, любити Бога неможливо. Якщо любиш ситість, спокій і млість, ніколи в них не набудеш Бога. Бо спокій і ситість приголомшують і засліплюють душу.

Іоанн Ліствичник: «Той, хто не накопичує, чисто молиться, а сріблолюбний під час молитви буває наповнений речовими образами, і ніби їм молиться».

Євангеліє помічає брехню і обман біса сріблолюбства: «Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися» (Мф. 6:25).

Ліствичник уточнює методи обману душі бісом: «Не кажи, що маєш нужду збирати для жебраків (щоб через допомогу їм отримати Царство), бо Царство можна купити і за дві лепти. Сріблолюбець є добровільний порушник Євангелія. (Дух Євангелія – любов.) Але хто має любов, той не убереже грошей. Хто воліє ужитися з тим і другим (з любов’ю і грошима) сам себе обманює».

Коли ситість бореться з Богом

Ми можемо заперечити, що ми точно не раби грошей і Христа ставимо на перше місце і, отже, маємо право на віру і багатство. А ти сам маєш владу над грошима? А що буде, якщо ти позбудешся заощаджень? Якщо узяли в борг і не повернули? Якщо просто загубиш гаманець? Чи не засмучуєшся ти від загубленої великої купюри? Ти сам точно залишишся незворушний, як написано: «Не той багатий, хто багато має, але той, хто жодної речі не вимагає назад. І не той багатий, хто багато має, але той, хто багато дає. Чи хочеш збагатитися? Май другом собі Бога, і будеш найбагатшим з усіх».

Але в Бога немає засудження достатку як такого. Христос засуджує не наш тілесний спокій, а ситуацію, коли ситість бореться з Богом. Коли гроші із слуги перетворюються на Господаря. Христос відкидає панування Грошей. Бог вимагає передати Йому нашу турботу про своє матеріальне становище: «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?.. Отже, не піклуйтеся про завтрашній день… Досить кожному дневі своїх турбот» (Мф. 6:26,34).

Що ж виходить у результаті: бути жебраком? Але як же так. Адже жити зовсім без грошей не можна! Потрібно платити за квартиру. Купити дитині ранець. Потурбуватися про стару матір. Ну і просто відпочити від трудів праведних. Адже в такій турботі немає гріха? Чи все-таки можна мати трохи грошей, і якщо мати, то скільки?

Христос не засуджує таку турботу і таке надбання. Бо в цьому випадку Бог залишається Господарем людини. І людина, піклуючись про літніх батьків, дістаючи гроші, усе майно витрачає заради любові, жертвуючи достаток, через людей служить Богові.

Господь не визначив бути усім жебраками. Він кожному дав свою міру багатства. Комусь поклав мало, знаючи, що ця людина врятується і так. Немічним дав більше, бо знає, що він слабкий і його потрібно підтримати. А третім дав грошей, як Своїм бухгалтерам, сподіваючись на те, що вони стануть Його руками, що роздають милостиню. У Бога немає єдиної міри достатку.

Господь, посилаючи нас у цей світ, знав, що наші пенсії відносно західних пенсій маленькі. Він посилав нас у світ, знаючи, що наша медицина гірше західної і що наше харчування гірше меню паризьких ресторанів. Але Бог також знав, що наше спасіння і щастя абсолютно не залежать від того, куштуємо ми благословенний хамам або картоплю з оселедцем. Ми перебільшуємо драматизм свого становища, зв’язуючи його з медициною, пенсією і грошима.

Ліствичник: «Бачив я жебраків грошима, які, живучи життям убогих духом, збагатилися духовно і забули про колишню свою убогість. Не той, хто надбає, відклав усі турботи (про земне), не печеться про життя і життєве і простує шляхом своїм без перепон. Він – володар світу, усю печаль свою поклав на Бога. Не скаже він людині про свою нужду, але усе те, що приходить, приймає, як від руки Господньої».

У труни немає кишень, у Раю немає грошей, і Бог готує нас до безгрошового життя в Раю. Не кількість грошей важлива для Бога, а наша байдужість до грошей і наша влада над грошима. Є гроші – добре. Немає грошей – теж не погано. Бог не дивиться на наш гаманець. Він поряд з тими, у кого серце багате любов’ю.

Коли хворієш, то так не думаєш. Відчайдушно шукаєш грошей. Некористолюбство виглядає лицемірством і фальшивкою. Але буває, справа доходить до реанімації або людина стає перед лицем смерті. Тоді, раптом, настає відчуття свого безсилля і у світлі смерті гроші втрачають силу і значення. Перед лицем смерті чітко і ясно висвічується проста істина: головна цінність – саме життя. А в житті головне – любов. Побачивши смерть, розумієш, що уся ця метушня: гроші, робота, рахунок у банку, квартири – тлінь і порожнеча. Близькість смерті відгороджує людину від грошей, і відкривається істина: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі» (2Кор. 12:9).

Тут відкривається секрет Божого піклування про людину: чим більше людина довіряє Богові, чим вона більше поступається Богові своєю турботою і печаллю, тим більше Бог заповнює її благодаттю і тим краще Бог влаштовує наше життя і щастя.

Тут відкривається секрет віри, бо сріблолюбство є дочкою невірства.

Торг недоречний

Віра – це такий стан, коли людина бачить себе поряд з Богом. Коли людина вважає Бога розумнішим за себе, добрішим і сильнішим за себе. Коли вона точно знає, що Бог їй справжній Отець, Який любить людину більше, ніж вона любить себе сама. Коли людина розуміє, що усе, що вона робить сама, не маючи в собі благодаті, робить собі на шкоду. А Бог щодня виправляє за неї все те, що людина встигла накоїти. І тоді людина розуміє суть життя – що краще відразу в усьому поступитися Богові і нехай усе буде так, як просить зробити Бог.

Віра є смерть сріблолюбства.

Без віри людина – сліпий дурень. Безвір’я – це капітал сатани. Гроші без віри – отрута і смерть. А ми, усе це знаючи, все одно ремствуємо перед Богом, шукаючи спосіб з’єднати гроші і Бога. Але нам ця наука не дається. Ми виторговуємо в Бога міру повну та утрушену, щоб і Дух Святий на нас зійшов, і капітал обтяжував калитку, як у царя Мелхиседека.

Така міра є. Але вона не виторговується. Вона дається Богом. Бог дав нам усім різну міру.

Працюєш банкіром? Працюй, як Бог дав, розуміючи себе не стільки директором банку, скільки Божим слугою, відрядженим на це незавидне місце, де гроші труять душу гірше за дуст. Служи Богові через людей, будь великодушний і справедливий, і врятуєшся.

Дав Бог середню міру? Бережи душу від цього найкращого стану плоті. У порівнянні з мільйонерами мало турбот. У порівнянні з жебраками немає мук голоду і страху. Життя легке і просте. Це дуже небезпечний стан приємної безтурботності, бо тут душа може легко заснути в простій і ситій тиші. Стеж за тим, щоб совість не викривала тебе і Бог був в усіх справах твоїх, і врятуєшся.

Бог дав убогість? Бережи благодать і світло на серці, яким Господь рясно збагачує жебраків. Не заздри і поділися двома лептами – вони Богові дорожче за мільйони, і врятуєшся. Дві лепти жебрака відкривають двері Раю краще за всякі ключі.

І в усіх випадках стеж за серцем і за тим, щоб на ньому завжди був Дух Святий. Серце, зігріте благодаттю Божою, скаже розуму про те, скільки грошей має віддати банкір на храм і хоспис, і як жебрак може купити собі Царство Небесне.

Бійся влади грошей. Усе життя примушуй себе володарювати над грошима і бути нечутливим до їх влади і сили. Борися з жадністю усе життя, як з хронічною хворобою. Шукай добрі справи і безперестанно жертвуй що тільки можеш. Жертва заради Христа для серця – як вода для квітки в горщику. Трохи забув полити, квітка і померла. Трохи затиснув гроші, і біс сріблолюбства знову воскрес і знову полонив душу.

Міра багатства – пропорційна мірі віддалення від Бога. Ніщо не ідеалізується. І убогість може погубити, якщо жебрака віддаляє від Бога турбота про хліб. А якщо у своїй турботі про Бога забуває багатий, то багатство йому в смерть. Якщо наша праця віддаляє нас від Бога і ми не бачимо у своїй роботі служіння Богові, значить, робота нам у погибель.

Міра маєтку визначається тим об’ємом, який займає в серці Бог і турбота. Кого більше, того і серце. Важливо давати собі звіт у тому і спостерігати за тим, чи не витісняє турбота Бога з серця. І якщо ми вирішили віддати серце Богові, то маємо бути готовими до того, що Бог почне їм розпоряджатися по-Своєму, сповіщаючи наш правильний вибір наявністю благодаті. Бог, прийшовши в серце, вирішує, яку міру некористолюбства має прийняти людина. І ніхто не сумнівається, як Бог розпорядиться нашим багатством… Але:

Як ті, що промінюють золото на глину, роблять собі великий збиток, так і ті, хто для надбання тілесних вигод оголошують про свої духовні успіхи, отримують один збиток.

Це як треба не любити Бога, щоб полюбити гроші? Це що має статися з головою, щоб розум не бачив Бога? Шукати багатства і любити гроші можна, тільки зовсім не знаючи Бога.

У Бога немає ні багатих, ні бідних. У нього є ті, хто поряд з Ним, і ті, хто далеко. Бог Сам знає, що нам корисне, і коли апостол Павло просив відняти від нього скорботу, відповів так: «Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене. Але Господь сказав мені: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі”» (2Кор. 12:8,9).

Жебраче! Не бійся немочі безгрошів’я. Рай не магазин. Там не продають і не купують. Вчися жити без грошей.

Багатіє! Гроші – обман. Але ними ти можеш виправдатися перед Богом, якщо візьмеш над ними владу і змусиш їх служити Богові, Церкві і людям.

Боїшся старості, хвороб, чорного дня? Вони, без Бога, обов’язково тебе наздоженуть. Ми не в змозі боротися самостійно з цим потужним і древнім світом.

Але хто повірив цим словам?

Чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам. (Ін. 16:23)

Хто прийняв слова Отчі як правду життя? Але, можливо, нас переконає наше хворе серце, що страждає, що стискується від страху перед майбутнім?

Людина, приходячи в храм, очищає серце на сповіді і на коротку мить приймає, з причастям, благодать Духа Святого, яка проганяє і страх, і біль. Благодать на мить розганяє хмари над зашореним розумом і дає йому побачити Бога і переконатися в істині: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33).

Підемо в храм. Очистимо там серце. Почекаємо, коли благодать Святого Духа розчистить над нашою головою хмари, що приховують Бога. І дочекаємося того, коли думка, подібна до блискавки, осяє нашу душу:

У мене тільки один Господь – мій Бог! І тому мені нічого боятися. Він мій Отець. Він моя Любов. І іншого не треба.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 3 неділя після П’ятидесятниці