«Я вірю»

Нагорна проповідь (фрагмент), Карл Генріх Блох

Як розуміє християнин ці слова?

У звичайній мові ми використовуємо слово «віра» в двох значеннях. Перше з них відноситься до відомостей, які ми вважаємо достовірними, надійними, такими, що відповідають дійсності. Наприклад, ми віримо в те, що алкоголь шкідливий для печінки, трагедію «Гамлет» написав Шекспір, а Древній Рим існував насправді. Можливо, читач скаже, що це те, що ми знаємо. Проте деякі люди відмовляться вважати це знанням – деякі (наприклад, люди, які страждають на відому пристрасть) заперечують шкоду алкоголю, другі серйозно вважають, що усі твори Шекспіра написані іншими людьми. Люди нерідко відмовляються визнавати те, що їх не влаштовує – причини тут можуть бути найрізноманітніші.

У згоді приймати якесь знання як достовірне завжди є момент нашого вибору, рішення – ми можемо відмовитися. Часто невіра виглядає настільки безглуздою, що ми просто не розглядаємо таку можливість серйозно; проте, у будь-якому прийнятті чужих слів є елемент віри. У віри є і другий відтінок – «довіра», ставлення не стільки до інформації, скільки до особи – ми довіряємо близьким друзям або рідним. Ми віримо, що вони нам бажають добра і не завдадуть шкоди. Ми можемо небоязливо довірити їм своє майно, здоров’я і життя. Така віра – як віра повідомленням, так і віра людям – може бути обґрунтованою чи ні, але ми усі розуміємо, про що йде мова. У всіх нас є певний досвід довіри.

Бог відкриває Себе людям

Віра в Бога зачіпає обидва ці значення – ми довіряємо Богові як особі і ми віримо тим істинам, які Він відкрив у Своїй Церкві. Але будь-яка довіра виникає у відповідь на чиїсь слова або дії – ви не можете вирішувати, вірите ви в слова іншого чи ні, поки з вами не заговорили. Віра в Бога – це відповідь на Одкровення, відповідь Богові, Який заговорив, відкрився людям.

Богослови говорять про загальне і особливе Одкровення. Загальне одкровення можна коротко описати словами великого німецького мислителя Еммануїла Канта – «зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас». Коли ми звертаємо погляд до зоряного неба – особливо коли ми вибираємося з міста з його забрудненим повітрям і нічними вогнями – ми бачимо міріади галактик, що розпростерлися прямо над нашою головою. Ми можемо опустити очі додолу, у мікросвіт, до атома вуглецю і подивуватися його дивному влаштуванню, завдяки якому на землі можливе життя; усе творіння свідчить про Художника і Улаштовувача усього, Бога. Звичайно, ми можемо відкинути це свідоцтво, закрити очі і стулити вуха; але це ніяк не скасовує того, що «Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь» (Пс. 18:2).

Бог говорить у людському серці голосом совісті – за словами апостола Павла, «коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон: вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2:14,15). Усе благе і прекрасне, усе добре і справедливе у світі має своїм джерелом добрість Бога, Який піклується про Своє творіння, – і особливо про людей.

Гріх глибоко підірвав (хоча не знищив до кінця) здатність людей сприймати природне Одкровення, і ми потребуємо того, що називається особливим, або спеціальним Одкровенням. Спочатку Бог відкрив Себе через пророків Старого Завіту, місія яких полягала в підготовці пришестя Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа.

У Христі Бог відкрився людству повним і вичерпним чином, більше того, у Господові Ісусові ми зустрічаємо не просто видатного посланця від імені Божого, але самого Бога. Звідки ми це знаємо? Він Сам так сказав.

Хто бачив Мене, той і Отця бачив

У Євангелії ми зустрічаємо чоловіка з плоті і крові, чоловіка, що жив у конкретний час у конкретному місці, вихідця з середовища небагатих ремісників, але про Нього навіть Його вороги сказали: «Ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік» (Ін. 7:46). Чим більше ми учитуємося в текст Євангелій, чим більше намагаємося зрозуміти їх у біблійному, історичному і культурному контексті, тим більше вражаючим виявляється те, що Ісус говорив про Себе. Він говорив, що перебував з Отцем раніше буття світу. Він говорив, що має владу прощати гріхи. Він говорив, що саме Він, Ісус, прийде судити усі народи в останній день. Він говорив, що ті, які довіряться Йому і підуть за Ним, набудуть вічного життя.

Його слова не дають нам можливості поставитися до Нього як до поважного древнього учителя, якого можна при нагоді процитувати, на якого можна послатися – і прибрати книгу на поличку. Якщо Ісус говорив правду про Себе, то Він не древній, занесений пісками часів учитель, а живий Господь і Спаситель. Питання «Чи віруєш ти в Сина Божого?» (Ін. 9:35), звернене до Його сучасників, так само звернене і до нас. Відкриваючи Євангеліє, ми зустрічаємо Його так само реально, як зцілений сліпонароджений, митар Закхей або самарянка біля криниці. Митрополит Антоній Сурозький розповідає про досвід навернення, який він пережив у ранній юності: «Я сидів, читав, і між початком першого і початком третього розділу Євангелія від Марка, який я читав повільно, тому що мова була незвичною, я раптом відчув, що по той бік столу, тут, стоїть Христос. І це почуття було настільки разюче, що мені довелося зупинитися, перестати читати і подивитися. Я дивився довго; нічого не бачив, не чув, органами чуттів нічого не відчував. Але навіть коли я дивився прямо перед собою на те місце, де нікого не було, у мене була яскрава свідомість, що тут поза сумнівом стоїть Христос. Пам’ятаю, я тоді відкинувся і подумав: якщо Христос живий стоїть тут – значить, це воскреслий Христос; значить я дійсно знаю особисто, у межах мого особистого, власного досвіду, що Христос воскрес і, значить, усе, що про Нього говориться, – правда».

Християни – це ті, хто приймає Свідоцтво Ісуса про Себе: ми віримо, що те, що Він каже – правда. Ми «віруємо Йому, як Царю і Богові», як мовиться під час Хрещення. Що це означає на практиці? Про це мова піде іншим разом.

Автор: Сергій Худієв