«І всіх охопив страх»

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Це вражає сучасного читача: нам звичніше раніше відшукувати природні причини того, що відбувається, людина останніх часів мало не вольтметром готова спробувати виміряти силу віяння Духа Святого, вона, бідолаха-матеріаліст, наївно розраховує перевірити алгеброю не просто гармонію, але Саму Причину світу, безстрашно оголошуючи силу Божу окремим випадком матерії, «полем», «космічною енергією». Душа в нас, чи що, отупіла, чуття сердечне зраджує?

Так, отупіла, так, зраджує. Мабуть, тому ми і порушуємо постійно правило, про яке каже в сьогоднішньому Посланні до Галатів апостол Павло: «Коли ж Бог, Який обрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовістив Його язичникам, – я не став тоді ж радитися з плоттю і кров’ю» (Гал. 1:15,16). Тобто апостол, як і жителі Наїна, не спробував пояснити диво віри природними причинами. Він, що пережив потрясіння надприродного з’явлення Христа, не уподібнився жителям єрусалимським, які, почувши палку проповідь апостолів у великий день П’ятидесятниці, не зміркували нічого кращого, ніж сказати: «Вони напилися вина» (Діян. 2:13). Всякий вірний в очах гордівника виглядає божевільним. Нічого не попишеш: «Бо слово хресне для загиблих безумство є» (1Кор. 1:18).

«Радитися з плоттю і кров’ю» – означає спробувати пояснити диво природними причинами, означає застосовувати принципи позитивної науки в тій сфері, куди чесний учений не сунутиметься! Не сунутиметься просто тому, що він серйозна і відповідальна людина і не стане намагатися циркулем вимірювати температуру повітря. Споглядання творіння, в якому «невидиме Його, вічна сила Його і Божество… видимі» (Рим. 1:20), з неминучістю приводить найбільш послідовного споглядача не лише до пізнання законів матеріального буття, але і, що набагато важливіше, до віри в Творця, а там і до досягнення якнайглибшої таємниці: «Бог є любов» (1Ін. 4:8). Тому зовсім не диво, що заняття науками приводили безліч мислителів минулого і сьогодення до того ж висновку, що і простодушного ізраїльтянина, «у якому нема лукавства»: «Учителю! Ти – Син Божий» (Ін. 1:49). І некнижним апостолам, і сучасним ученим не «плоть і кров» відкривають цю найбільшу істину, але «Отець…, Який на небесах» (Мф. 16:17), і, у той же час, те глибоке благоговіння, зване християнами «страхом Божим», яке одне тільки здатне приготувати душу і розум до прийняття і досягнення Одкровення.

Проте гордівникові не хочеться трепетати, йому соромно перед самим собою, коханим, благоговіти і боятися кого б то не було. Тому він переконаний сам і переконує інших, що «тільки опанувавши знання, які спродукувало людство», як казав вождь світового пролетаріату, він сам, без благодатної допомоги зверху, у змозі осягнути Того, Хто за визначенням незбагненний і відкриває Себе тільки покірливій душі і чистому серцю (Мф. 5:8). Гординя засліплює, і пошкоджений нею розум втрачає здатність розсудливо судити про те, що очима не побачиш. Додам до цього, що саме тоді, коли в людській душі відсутнє рятівне благоговіння і благий страх Божий, розум людський і починає перевіряти алгеброю гармонію або, якщо сказати різкіше, вимірювати температуру лінійкою. Про таких апостол Павло каже, що «вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини» (Рим. 1:21-23).

Виявляється, поглядаючи на диво, можна пережити благоговійний подив, як це і сталося з благочестивими наїнськими жителями, а можна, навпаки, «заметушитися в мудруваннях», заявити: «Силою князя бісівського виганяє Він бісів» (Мф. 9:34), скоївши таким чином гріх ганьби на Духа Святого, який «не проститься… ні в цьому житті, ні в майбутньому» (Мф. 12:32).

Наш Бог «узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби» (Мф. 8:17) не в тому сенсі, що якщо ми станемо Йому молитися, то тлінне наше тіло ніколи не страждатиме і ніколи не помре. Ні, він зробив це для того, щоб, з’єднавшись з Христом у благоговійному страху і глибокій вірі, ми змогли б воскреснути з Ним, як воскрес той юнак з Наїна. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 20 неділя після П’ятидесятниці