Попросив у мене дурник дрібних грошей. Справжній дурник, з психоневрологічного інтернату. Будинок у мене стоїть на околиці містечка, біля кладовища. А за кладовищем, за пару кілометрів – цей самий інтернат. І його мешканці звідти ходять у містечко за покупками якраз повз мій будинок. Собака моя на них постійно лає через огорожу: собаки взагалі не люблять, коли люди поводяться неадекватно, якось не так рухаються, розмовляють незвично. У п’яних і хворих бачать загрозу для себе. От і гавкають про всяк випадок, відлякують.

Такий от хлопчина з психоневрологічного диспансеру і попросив у мене дрібних грошей. Як діти маленькі просять – нехитро, без усякої задньої думки. Адже він і є – дитина, за внутрішнім своїм влаштуванням. У розвитку зупинився десь на п’ятирічному віці, хоча самому вже років двадцять п’ять. Підійшов до мене, і каже:

– Привіт. У вас не буде дрібних грошей.

Я кажу: “Ні, не буде”. – А він посміхнувся винувато так, і немов би пояснює своє прохання:

– А то я насіннячок хотів собі купити, а грошей немає.

– Вибач, – кажу, – у мене теж немає.

Тут якраз дружина вийшла з будинку, сіли ми в машину і поїхали за покупками. А на душі – ой як поганенько. І головне – незрозуміло чому. Спочатку подумав – ну а що, адже справді не було дрібних грошей із собою. У гаманці одна велика купюра, якраз розміняти збиралися. Подумав так, і тут же себе обсмикнув – не вертися дзиґою. Коли казав, що – немає дрібних грошей, ти просто швидше позбутися від цього дурника хотів. Дратував він тебе просто, як собаку дратує. І відповів ти йому приблизно так само, як собака – відсунув від себе, щоб не дай Бог не порушив він твій спокій, не увійшов до твого життя навіть на рівні випадкового співрозмовника. А були б у тебе дрібні гроші, і дав ти йому грошей – все одно ставлення було б тим самим – на, тримай, убогий, і ступай звідси швидше. Коротше, без різниці це – дав, або не дав, якщо на людину дивишся як на прикре непорозуміння, від якого хочеш швидше позбутися. Такі от невеселі думки в голові крутилися. І тоді я вирішив їх записати. Можливо, так легше буде про все це згадати, коли Христос відвідає мене наступного разу.

Автор: Олександр Ткаченко

Репліки