На початку шляху завжди стаються помилки. Мати першокласника, бачачи, як її син старанно виписує букви, не сварить його за кривий почерк, а думає про себе: «Він ще маленький, тільки вчиться писати – звичайно, він помиляється». Але важливо, що дитя при цьому старається, тобто не сидить склавши руки, а бореться, займає активну позицію стосовно життя. Так само і в дорослих.

Прийми якесь рішення! Навіть якщо помилишся – ти ж не прагнеш зробити помилку. Твоя мета – щоб вийшло добре. А якщо станеться помилка, Господь просвітить тебе, і ти усвідомиш її вчасно, і вчасно повернешся назад. Я почув це в одному монастирі. У той час я не збирався ні одружуватися, ні приймати чернецтво. Просто сидів на одному місці і чекав. Один священик сказав мені тоді:

– Ти стоїш на перехресті п’яти доріг і усе думаєш, якою піти. Чого ти чекаєш?

Я відповів:

– Хочу вибрати найкращий шлях, прийняти найвірніше рішення.

– А хто ти такий, щоб твоє рішення виявилося найкращим? Шість мільярдів людей на нашій планеті постійно ризикують, програють, виграють, а ти хочеш, щоб у тебе усе вийшло ідеально?

– Що ж мені робити?

– Вибери один шлях. Прийми рішення. Скажи: «Я піду цією дорогою!» Якщо цей шлях виявиться невірним і ти зрозумієш це, то повернешся, не встигнувши далеко піти. А якщо не зрозумієш і продовжиш йти вперед – ну, значить, підеш невірним шляхом. Що тут поробиш? Іноді доводиться робити помилки.

Наприклад, я купив будинок, а виявилось, що в ньому сиро, грибок та інше. Можу я купити інший будинок? Якщо так, то так і чиню. Не можу? Продовжую жити в цьому будинку. Не можу більше терпіти вогкість? Переїжджаю кудись. У будь-якому випадку треба знайти якийсь вихід із ситуації, що склалася. І в будь-якому випадку не треба боятися зробити помилку. Бог не дивиться строго на тих, хто старається.

Пам’ятаєте, що сказав Господь про бідну вдову? Грошей, які вона опустила в ящик з пожертвуваннями, було дуже мало, вони не мали жодного значення для храмової казни, не кажучи вже про економіку країни. Але Христос не на це звернув увагу. «Ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, – сказав Він. – Бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій» (Мк. 12:43). І ми можемо так чинити.

Нехай Господь просвітить нас, щоб наш вибір виявився нам на благо. І шлюб – це лотерея, і чернецтво – лотерея. Що буде – те буде. Ніхто не може сказати з упевненістю, що твій вибір буде вдалим. І я не можу сказати. Кожен робить вибір сам – на власний ризик.

У мене є дядько, не дуже церковна людина. Три роки тому він сказав мені:

– Ти молодець! Влаштував своє життя! Знайшов роботу, став священиком, викладаєш у школі. Тепер самий час тобі одружуватися!

Я відповів:

– Ні, дядько, не вийде. Мій потяг вже пішов.

– Правда?

– Так.

– О-о, дитя моє, це усе в тебе якось занадто серйозно!

А які поради дають святі?

Одна людина прийшла до старця Порфирія і запитала, чи треба її родичеві продовжувати приймати антидепресанти, або ж можна припинити лікування. Деякі люди вважають, що, раз у Церкві вони знайшли усе, що їм потрібне, то Бог Сам буде їх від усього лікувати. Ламає така людина ногу – і відразу в храм; голова болить – у храм; живіт захворів – у храм. А старець Порфирій так відповів відвідувачеві:

– Передай своєму родичеві: нехай продовжує пити пігулки, бо без них він не може самостійно приймати рішення.

Люди, просвічені Господом, завжди були урівноваженими. Їх не кидало в крайнощі. Вони не казали: «Кидай лікуватися, ходи тільки в храм!» Тому що і ліки – від Бога. А наші рішення зазвичай носять панічний характер. І відчуваючи стрес, ми постійно помиляємося. Наприклад, син або дочка погано поводяться. Якою буде наша реакція? Крики, лайка. А святі, просвічені Богом, не робили подібних помилок.

Яким би не було рішення, все одно – зрозуміти, вірне воно чи ні, можна тільки за результатами. Не слова важливі, а результат. Не можна казати правильні речі, якщо в сім’ї при цьому – безлад, нерви, лайка. «Але я принаймні знаю, як треба!» Ні. Правильне рішення можливе тільки при нормальних сімейних стосунках і приємних манерах.

Різним людям святі дають різні поради, подібно до того, як лікар виписує різним пацієнтам різні ліки: одному хворому треба пити такі пігулки, другому – інші, третьому – аспірин, четвертому потрібна операція, а п’ятому – пересадка органу за кордоном. Однаково усіх лікувати не можна. Ось про що треба пам’ятати, звертаючись до Бога. «Господи, просвіти мене, допоможи мені прийняти вірне рішення!» Але для того, щоб Він зміг прояснити наш розум, ми повинні заглянути у своє серце, де немає невирішених проблем.

Запам’ятайте: коли людина молиться, вона заглядає всередину себе, і там, у глибині душі, її зустрічає стан повного спокою, і усі проблеми вирішуються. Адже наші труднощі носять виключно зовнішній характер. Усі вони містяться на периферії душі. Господь каже: не бійтеся людей, що бентежать вас ззовні, навіть якщо вони поведуть вас на смерть, бо вони безсилі щось зробити (Мф. 10:28).

Усередині вас – прекрасний сад, де живе Дух Святий, дарований при Хрещенні; усередині вас – повний спокій і заспокоєння. Я не знаю, скільки раз на день ви заглядаєте у свій прекрасний сад. Можна зручно влаштуватися на кушетці, у кріслі або в ліжку, закрити очі і втекти від усіх занепокоєнь і хвилювань, які спричиняє нам наш розум. Бо стрес йде не від душі – душа спокійна, як море в штиль. Адже в ній мешкає Святий Дух. Стрес йде від розуму, від помислів.

Власний розум здатен звести людину з глузду. Але варто нам зупинити хід думок, вийти за межі розуму – хоч би на декілька секунд, – ми відчуємо себе немов на гавайському пляжі. І усе здаватиметься нескінченно прекрасним, як буває в закоханих. Такій людині починаєш говорити про економічну кризу, а вона у відповідь: «Мені немає діла до кризи. Я закохана!»

Одна людина так і сказала мені: «Коли я обіймаю улюблену дівчину, до кризи мені немає жодного діла. Я перебуваю в іншому просторі». Так і ми – якщо упіймаємо цей «інший простір», то і вірні рішення знайдуться, бо через молитву ми входимо в зіткнення з Самим Господом. Я не знаю, скільки разів ви молилися сьогодні з ранку до цього моменту, не знаю, як ви молилися на Літургії – бо можна ходити в церкву, але при цьому постійно думати про проблеми, бентежитися і відволікатися. Усі проблеми вирішаться – якщо не в цьому житті, то після його закінчення. Зрозумійте це.

В однієї людини була дуже балакуча теща. Вона постійно говорила, і нічого з цим поробити було не можна, вона говорила без зупинки. І коли вона померла, на пам’ятнику під її ім’ям зробили напис: «Тепер вона мовчить». Ось і вирішення проблеми. Це я до того, що вихід знаходиться завжди. Деяким своїм чадам, які сваряться один з одним і ніяк не можуть домовитися, я так і кажу: «Діти мої, пам’ятайте про те, що ті, з ким ви сваритеся, колись підуть. А ви тужитимете і засмучуватиметеся: «Чому ж ми не прийшли тоді до згоди!» Тому намагайтеся вирішити ситуацію зараз».

Ніхто не може по-справжньому допомогти нам там, де треба діяти самостійно. Так, допомога важлива, але головну роль у своєму житті все-таки граємо ми самі. І особиста боротьба призводить до вірного рішення. Воно є завжди.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)