Християни і світ

Любити чи не любити?

Одне з глибоких і природних переживань християнина – почуття іншості стосовно світу. Не світу як творінню Божому – а тому світу, про який говорить святий апостол Іоанн: «Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої» (1Ін. 2:15). Благочестива людина не може не відчувати глибокої прикрості, бачачи усю неправду і нечестя, богозневагу, розпусту і жорстокість, що є для пропащого світу чимось звичайним і що практично не викликає заперечень. Бажання сховатися в тихій гавані церковного життя, звести свої контакти зі світом до мінімуму, тим більше – захистити дітей від його негативного впливу, абсолютно зрозуміло. Іноді, втім, воно перевищує всякі розумні межі, коли люди самовільно втікають кудись у ліси і землянки, тільки щоб не бачити і не чути світських спокус. Як же нам поводитися стосовно світу?

У Біблії слово «світ» використовується не лише в негативному значенні. Наприклад, Євангеліє від Іоанна стверджує, що так «полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Як нам відокремити «світ», який Бог полюбив, від «світу» який любити не можна?

У перші віки свого існування (та і не тільки в перші) Церкві доводилося мати справу з гностиками – псевдовчителями, у світогляді яких величезне місце займало відкидання світу. Вони охоче підхоплювали біблійні слова про відкидання світу – розуміючи під “світом” весь матеріальний світ, від зірок до людського тіла. “Хто змусив мене жити в Тібілі, хто кинув мене в тілесний обрубок?. Горе і нещастя, я страждаю в тілесних покровах, куди вони перенесли і кинули мене. Скільки ще я маю терпіти їх, скільки носити їх!” – вигукує автор одного з гностичних текстів, “Гимну перлині”.

Для гностиків і весь матеріальний світ, і людська тілесність в усіх її проявах були чимось нестерпно огидним, чимось, від чого належало звільнитися заради чисто духовного спасіння. Гностицизм, таким чином, був релігією заперечення і втечі – “ми чужі в матеріальному світі”, і не випадково образ “чужоземця” проходить через усю гностичну літературу.

Чи варто згадувати зараз про цих древніх єретиків? На жаль, так. Хоча гностицизм був засуджений і відкинутий Церквою, гностичні настрої схильні знову і знову виникати у свідомості вірних. Для цього є певні причини – нам не надто добре в цьому світі, а тіла часто є для нас джерелом немочі, болю і недоречних бажань. Тому важливо не припуститися помилки гностиків – і зрозуміти, що саме апостол називає “світом”.

Святий Іоанн вказує, що характеризує цей світ: «Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього» (1Ін. 2:16). «Світ», який ми покликані не любити,– це не люди, не матерія, не створений світ як такий, це певна система цінностей і поглядів. Це ставлення до життя, яке найвище цінує задоволення («похіть плотська»), надбання («похіть очима») і соціальний статус («гордість житейська»). Саме цей світ нам заповідано не любити – бо любити одночасно його і Бога неможливо. Але нам заповідано любити людей, які живуть у цьому світі, людей, що загубилися і обманулися, людей, які потребують рятівної істини.

Хто перемагає?

Отже, між Церквою Христовою і «світом цим» існує конфлікт, духовна війна. І, як це буває під час бойових дій, нам дуже важливо знати відомості з фронту – як розвиваються події? Іноді складається враження, що Церква – це відступаюча армія, у кращому разі – гарнізон обложеної фортеці, що бої, які вона веде, можуть носити тільки суто оборонний характер – якщо взагалі йдеться про бої, а не про панічну втечу. Але в Новому Завіті ми знаходимо зовсім інше – Христос переміг світ. Християни, через свою віру, також перемагають світ. Як каже апостол: «Бо всякий, народжений від Бога, перемагає світ; і ця перемога, що перемогла світ, – віра наша. Хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус є Син Божий?» (1Ін. 5:4,5).

Безпосередній учасник битви, як правило, не може зрозуміти, як розвиваються події і на чий бік схиляється перемога. Усе, що він бачить,– це маленька ділянка битви перед собою; як розвивається битва в цілому знає тільки полководець, який у змозі окинути поглядом поле битви повністю. Господь каже, що Він переміг світ – значить, так воно і є. Згадаємо контекст, в якому ці слова звучать в Євангелії. Господь розмовляє з найближчими учнями перед тим, як йти на муку і смерть. Про яку перемогу можна тут говорити? Незабаром Він буде підданий знущанням, катуванням і прийме люту смерть під кепкування Своїх ворогів, а тодішній світ – світ Римської імперії – цього просто не помітить.

На найбільшу подію в людській історії – Воскресіння Господнє – тодішній світ просто не звернув уваги. Реакція римського чиновника Феста на проповідь Євангелія і викликані цією проповіддю суперечки сьогодні здається неймовірною: «Обступивши його, обвинувачі не подали жодного із звинувачень, які я припускав; але вони мали з ним деякі суперечки про богошанування їхнє і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Він живий» (Діян. 25:18,19). Фесту і на думку не могло спасти, що через декілька століть сам римський імператор, наймогутніша людина на землі, схилиться перед Тим, кого Фест байдуже згадує як «якогось Ісуса померлого».

Іноді Євангеліє здається програвшим, і нерідко – приреченим, безліч голосів – починаючи з античного автора Цельса і його “правдивого слова” – передрікають йому швидке зникнення. Багато хто ще пам’ятає величезні гасла на стінах будинків – “Перемога комунізму неминуча” – і безапеляційно проголошуване “неминуче відмирання релігійних пережитків”.

Але, попри все, Євангеліє вже дві тисячі років проповідується “усім народам”, люди приходять до покаяння і віри, грішники благодаттю Божою перетворюються у святих, сини погибелі навертаються в синів світла, Христос перемагає в душах безлічі людей – і Він неминуче переможе в масштабах усього всесвіту. Так, перед кінцем людської історії хмари згущатимуться, зло і спротив Богові переживе свій останній тимчасовий тріумф – тільки для того, щоб бути скрушенним вже остаточно і назавжди.

На Голгофі Господь здобув вирішальну перемогу над силами зла; як каже апостол, «забравши сили у начальств і властей, владно вивів їх на ганьбу, подолавши їх Собою» (Кол. 2:15). Вірні Христові живуть не в тіні поразки – але в тіні перемоги.

Відвоювання

Наведемо приклад з європейської історії. В історії Іспанії відомий тривалий період, що носить назву “реконкісти” – буквально “відвоювання”, поступового повернення земель, що раніше опинилися під владою мавританських завойовників, під скіпетр християнських королів. Місію Церкви у світі можна назвати “духовною реконкістою”, відвоюванням для Бога того, що належить Йому по праву – душ людей, яких Він створив для вічного життя.

Весь створений світ належить Богові; саме Він створив його і підтримує в бутті. “Князь світу цього” – бунтівник, який зазнав поразки і буде остаточно вигнаний. Христос є Спаситель світу, а не Спаситель від світу; спасіння є не евакуація, а звільнення.

Тому Господь не каже «ховайтеся». Він каже «Ідіть»: «І сказав їм: Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню» (Мк. 16:15). Перші християни виявилися у світі, який був навряд чи благочестивішим і моральнішим за сучасний; проте вони не тікали і не ховалися – вони йшли і проповідували Євангеліє. І це принесло плоди, яким сучасні історики не втомлюються дивуватися, – Церква швидко зростала, поки не перетворилася з нечисленної і нікому не відомої групи вірних десь на околиці Римської імперії в силу, що визначила хід європейської і світової історії. Як каже Писання, «Діти! Ви від Бога і перемогли їх; бо Той, Хто у вас, більший за того, хто у світі» (1Ін. 4:4).

Тому нам треба задаватися не питанням, як нам сховатися від світу і заховати від нього наших дітей, а питанням іншим: як нам явити світу перемогу Христову, як навернути до віри наших ближніх, як виховати дітей так, щоб не світські люди служили їм спокусою, але вони самі служили світським людям добрим прикладом. Сховатися, захиститися все одно не вийде – “неможливо не прийти спокусам” (Лк. 17:1). Але можна – як це заповідано – бути сіллю і світлом.

Христос переміг світ гріха і неправди; Він спокутував світ як творіння Боже. Ми покликані битися, як добрі воїни Ісуса Христа (пор.: 2Тим. 2:3) – не сумніваючись у Його остаточному тріумфові.

Автор: Сергій Худієв