Не обмежуй Бога своїми мріями

Дайте мені тільки це!

Якщо ми віримо у Воскресіння, то це не означає, що тепер у нашому земному житті усе буде гаразд. Але треба старатися – з внутрішньою силою, оптимізмом і радістю. І коли в якийсь момент нас охопить смуток і покинуть сили, ми скажемо: «На все воля Божа! Христос воскрес!»

Господь воскрес, і ми дивимося Йому в очі, а Він зміцнює нас і каже кожному: «Вчися! Борися! Старайся! Усе вийде!» Так, Господи, я стараюся, але мені все одно поставили двійку на іспиті. «Подивися Мені в очі! – каже Господь. – Не зневірюйся. Сьогодні ти відчуєш силу Мого Воскресіння в іншому – у твоїй невдачі». Так, і тут Христос воскрес! Життя не закінчується на невдачах. І ось тут – дивний момент. Воскресіння дозволяє побачити нові, нескінченні можливості, які дарував нам Господь!

Зараз я розповім вам про дуже важливе, виключно важливе для мене явище, яке я спостерігав лише кілька разів у своєму житті, але яке проте остаточно переконало мене в… Втім, давайте по порядку.

Буває часто, що нам дуже сильно чогось хочеться. Нам здається – це «щось» неодмінно зробить нас радіснішими і щасливішими: якась людина, будинок, робота, гроші. І усе – дайте мені тільки це!

Ні, хотіти чогось – зовсім непогано. Але не треба думати, що лише те, чого ми так хочемо, може зробити нас щасливими. Бог також бажає нам лише щастя. Скільки можливостей нам би хотілося отримати, щоб стати щасливими? Дві, три. А Бог – нескінченний.

Бог Сам – неосяжне багатство, унікальний достаток, і в Нього завжди є безліч чудових альтернатив для вирішення будь-якої проблеми. Але ми, люди з обмеженим сприйняттям дійсності, усе твердимо: «Якщо це станеться в моєму житті, я стану щасливим. Тому я хочу саме цього і боюся навіть подумати про щось інше. Адже я не упевнений, чи треба мені це інше. Та і навіщо чекати?»

Хочу звузити коло

Спробую пояснити це простіше. Наведу класичний приклад. Хлопчина бачить дівчину і тут же каже собі:

– Усе, це – вона. Вона створена для мене. Якщо я не підійду до неї, не познайомлюся, не почну з нею зустрічатися і не одружуся – подальше життя не матиме жодного сенсу.

Чи, наприклад, людина влаштовується на роботу і думає:

– Ця робота – усе для мене! Якщо я тут не працюватиму, збожеволію від горя.

Те ж саме буває і з новим будинком, з якоюсь новою річчю.

А Господь дивиться на усе це і каже:

– Як же бідно ти міркуєш! Але проблема навіть не в цьому. А в тому, що ти і Мене вважаєш таким же обмеженим. Ти хочеш помістити Мене в тісне, замкнуте коло твого мислення; тобі здається, що раз ця дівчина не йде в тебе з голови, Я не можу дати тобі жодного іншого щастя. По-твоєму, лише завдяки цій дівчині (роботі, будинку, машині) Я можу зробити тебе щасливим. Але в Мене є безліч рішень, безліч варіантів для твого щастя.

А ми кажемо Богові у відповідь на це:

– Ні, ні, Господи! Прошу Тебе! Мені не потрібна Твоя Божественна ряснота, я хочу звузити коло! Я хочу, щоб моє щастя помістилося саме в цю маленьку дірочку!

Ні, хотіти цього зовсім непогано. Просто я кажу вам усе це для того, щоб ви зрозуміли: якщо те, чого ми так бажаємо, не відбувається, це не означає, що усьому кінець. Не лише не кінець, а, я переконаний, – це лише початок шляху, на якому ми можемо відкрити для себе масу можливостей, про які до цього не мали анінайменшого уявлення. Та ми і не хотіли їх собі уявляти – бо впоратися з таким величезним вибором, таким багатством, такою свободою нам не під силу.

Ми звикли боятися, тіснитися, замикатися. Нам стає страшно побачивши щось велике і неосяжне. Набагато впевненіше ми себе почуваємо в крихітній хатині, замкнувши на замок свою волю, розум, свої плани.

Господь каже:

– Я приготував для тебе розкішний палац!

– Ні, Господи, благаю Тебе, не збивай мене з пантелику Своїми палацами та іншим. У мене є моя хатина!

І, звичайно, говоримо ми це не через упокорювання, якого немає, а через своє духовне окаянства і вузьколобість.

Не треба обмежувати Господа своїми схемами. Не треба гадати, що щастя прийде до нас саме таким чином, як нам здається зараз. Ні, добре, коли ми роздумуємо, плануємо – адже ми люди. Але давайте говорити при цьому так: «Господи, мені здається, що в цьому маленькому, тісному колі я буду щасливий. Якщо Ти думаєш так само, якщо Ти згоден з цим – добре! А якщо з якихось причин Ти так не вважаєш, – нехай буде воля Твоя. І те, що станеться потім, буде набагато краще».

Говорю вам усе це тому, що в житті іноді відбуваються події, які ми свого часу і уявити собі не могли. У мене бували такі випадки, і кожного разу я просто дивувався сюрпризам від Господа. Коли мені здавалося, що справи йдуть якнайгірше і що якщо не станеться те і те, якщо я не отримаю того і того, усе рухне остаточно, Господь абсолютно несподівано показував мені, як через крах одного з’являється щось нове, чого я до цього і уявити собі не міг. І тоді я розумів, до якої міри був невіруючим.

Попереду у вас багато прекрасного

Ми не віримо в Бога по-справжньому. Ось чому я і кажу, що своїм життям ми постійно спростовуємо слова пасхального вітання «Христос воскрес!» Ми промовляємо їх, співаємо, але наше серце закрите.

На ділі ми не віримо в Бога; адже якби ми вірили в Нього, то з нетерпінням чекали б від Нього сюрпризів. А замість цього ми ніби кажемо: «Навряд чи Бог творить дива. Напевно, Він такий же, як я – жалюгідний і окаянний». Так, ми такі. І тому думаємо, що і Господь – такий.

Ні, Він не такий. І мені б хотілося, щоб ви це зрозуміли. І щоб повірили – у вас попереду багато усього прекрасного. Говорю це по своєму скромному досвіду. Не треба чіплятися за земні блага, не треба боятися втратити щось. Якщо не виходить, не упирайся – наприклад, в особистих стосунках. Якщо стосунки не складаються і, як би ти не намагався їх розвинути або утримати, нічого не виходить, який сенс примушувати людину бути з тобою насильно? Усе має складатися легко, приємно. Там Господь. А не в насильстві чи примусі.

І тут несподівано Бог посилає тобі щось нове, дивне, і ти кажеш: «Господи, я і не думав, що Ти такий багатий!» А Господь відповідає: «Я ж казав тобі, що ти даремно ремствуєш на Мене. Ти просто Мене не розумів».

Так, крок за кроком, ми вчимося розуміти Бога і Його любов. А коли зрозуміємо, то заспокоїмося і полюбимо один одного. Адже, відчуваючи на собі любов Божу, легше полюбити людей. І коли любиш – усе навколо здається прекрасним. Любов примушує по-іншому дивитися на речі. Вона оп’яняє. І помилки коханої людини стають лише приводом дати їй ще більше любові, тепла і прощення.

Коли цього немає, то через п’ять років шлюбу подружжя починає здаватися нестерпним. Одна жінка так мені і сказала:

– Отче, я не виношу свого чоловіка!

– Кого – чоловіка? Кого ти так любила, якому усе прощала і в якого не помічала жодних недоліків? Що з тобою сталося?

– Я його терпіти не можу!

– Що ж він накоїв?

– Нічого. Він мене дратує лише одним своїм виглядом. Бачили б ви, як він плямкає, коли їсть! Це нервує мене.

І це каже жінка, яку на початку сімейного життя усе влаштовувало, яка усе бачила в рожевому кольорі. Разом подорожували, він приносив їй цілий оберемок своїх сорочок, щоб вона їх попрасувала, а вона казала: «Коханий, я готова прасувати твої сорочки з ранку до вечора! Для мене це радість!»

І тепер вона каже йому: «Забирайся звідси! І навіщо я вийшла за тебе заміж? Від’їжджай до своєї мами! Наша зустріч була помилкою».

Куди ж поділася любов? Де поховані усі ці сильні почуття? Як воскресіння перетворилося на смерть? Чому?

Необхідно постійно оновлювати почуття – «підігрівати», «підгодовувати» їх, щоб не виникло звички, у поганому значенні цього слова. Стан «сп’яніння» не повинен проходити – бо якщо він пройде, то, протверезівши, усе бачиш у поганому світлі і життя починає стомлювати тебе.

Побачити усе у світлі Воскресіння

Усі ми – дуже важкі в спілкуванні люди. Тому нам і потрібне оновлення. Тому щороку ми і проживаємо наново (я маю на увазі наші церковні свята) і кожен недільний день згадуємо Воскресіння Христове. І кожна літургія – це Воскресіння.

Нашим серцям потрібен стимул, поштовх. Прокинься, серце! Прийми знову кров Христову. Прийми життя. Впусти в себе Христа. Відчуй свіжість. І люби ближнього свого як вперше, як тоді, коли ви тільки познайомилися. Побач усе у світлі Воскресіння! І покірливо, радісно і красиво живи це життя.

Житимемо осмислено. Жити, знаючи, для чого ми живемо – разом, люблячи і прощаючи, розділяючи один з одним скорботу і радощі. Жити, знаючи, що ми не одні. Тоді і інші зрозуміють сенс Воскресіння Христового. Адже як пояснити його тому, кого ми любимо? Треба просто любити цю людину.

Вітаючи ближнього словами «Христос воскрес», не треба пускатися в апологетичні міркування. Адже існує безліч книг про Воскресіння, твори святих – маса усього чудового. Людині так відразу все одно цього не зрозуміти. Коли вона запитує тебе про Бога, їй треба в першу чергу побачити любов, що засяяла над Гробом Христовим; побачити прощення і обійми Божі. Його любов до усіх нас.

Дай Бог, щоб серця наші осяяло денне світло, щоб у них оселилася надія. І я знову кажу вам: у вашому житті зараз усе чудово, бо нічого не закінчилося. Так, сьогодні ти плачеш, але завтра ще не настало. Попереду – прекрасні події. Не треба передрікати заздалегідь власну долю, плакати і ремствувати. Не треба жити так, ніби щодня – це Страсна П’ятниця. Довго витримати страждання все одно не вийде. Бо сенс страждань – не в стражданнях. А в тому, щоб усім серцем прямувати до Воскресіння.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)