Небесні брами

Друге Пришестя Христове – це ода радості зустрічі з Христом. Пеклу місця дуже мало в цій композиції.

Але багато хто зараз чекає не Христа, а Антихриста. У них очікуванням ворога, зла і болі наповнене все життя. Вони шукають прикмети його пришестя, знаки, одкровення, числа, завзято шукають його таємні і дешеві фокуси в паспортах і посвідченнях. Можна подумати, що він ринковий шахрай. Ні. Тобі треба буде ясно, відкрито і просто вибрати: або Христа, або ворога. Ворог не такий слабкий, щоб займатися шахрайством з комашками-людьми. Ці очікування – не християнство, а якась релігія страху. Її прихильники не можуть відірвати погляду, прикутого до сатани.

Вони також помиляються, уявляючи собі Страшний Суд засіданням президії суду, подібно до радянського суду, який довірятиме тільки папірцям і печатці, на якому прокурором буде Бог, а сатана – обвинувачем. Бог ні з ким владу не ділить, жодних порад не потребує, і ні з ким не торгується і нікого не викупляє. Він великий і всемогутній. Він єдиний такій. Усі суди тільки в Його руках. І Він абсолютно благий.

Доброта Його полягає в любові і бажанні підтягнути людину на божественний рівень. Мета людського життя – уподібнення Богу. Апостол Павло називає це з’єднання з Богом “усиновленням” Богу (Рим. 8:15).

А головне в уподібненні – любов людини до Бога і людей. Таким чином, Страшний Суд буде оцінкою святості і здатності збільшити цю святість.

Тут існують дві крайнощі. Одні навіть не мріють потрапити в Рай і метушаться виторгувати собі місце трохи краще в Пеклі. А інші, упевнені, що в Рай усі підуть одним скопом.

Усім скопом не можна. Роздумуючи про день Суду і погибелі нечестивих, Іоанн Златоуст зауважує, що Бог благий, тому і геєну створив. Творець підготував Своєму нерозкаяному творінню пекло зовсім не через жорстокосердість Свою, а через милість і любов. Вірніше сказати, цього забажають самі грішники (Одкр. 6:16), оскільки перебування в раю зі святими спричиняло б їм подвійні страждання: по-перше, від власної совісті, а по-друге, від нестерпної для гріха благодаті, що відходила від праведників. Таким чином, пекло стане тим місцем, де будуть полегшені страждання грішників.

Якщо нечестивий буде помилуваний, – каже Писання, – то не навчиться він правди, – буде лиходійствувати у землі правих і не буде дивитися на велич Господа” (Іс. 26:10) – тобто як і раніше він заздритиме, ворогуватиме, сваритиметься і жадатиме чуттєвих задоволень – тобто носитиме в собі пекло. Адже істинна радість, мир і блаженство – це внутрішні стани, які приходять у результаті спілкування з Богом, якого грішник не має. Праведна ж людина, де б вона не перебувала, усюди насолоджуватиметься спілкуванням з Богом і як би носить у собі рай.

Бог не ламає волі людини, а надає їй самій вершити свою долю аж до вічної смерті.

“Вічна смерть – просто порочний спосіб існування, розтягнутий у вічності. У Бога були свої причини створювати світ, і створювати його таким, який він є. Бог створив його, щоб він сподобився Його слави, Його радості, щоб він причастився Божественного життя. Бог привів його до життя вічного, а не на якийсь час. А якщо людина не хоче піднятися назустріч Богу, відступає від Нього, задум творіння від цього не змінюється, але мета, яку Бог поставив перед людьми, залишається не досягнутою: вони перебувають у своїх вузьких межах, але їм не дано опуститися нижче за ту таємничу межу, що відділяє існування від неіснування” (прот. Георгій Флоровський).

Не треба зітхати, і боятися прийдешнього Страшного Суду. Озирнімося. Він вже йде. Сторінки суду пишуться вже тут і зараз. Власне нами. Ми самі заповнюємо аркуші життя справами добрими і злими, і ніхто, окрім нас, не може зробити там приписок або обману. Якраз ця книга і буде розкрита і показана Богові і ангелам. Не через те, що вони її не читають. Читають прямо зараз, а через те, щоб усі побачили, що Бог благий і судить людину на її користь. Судить за нашим бажанням і визначає туди, куди все життя прагнуло наше серце.

Але ось ми, люблячи Бога, чи готові будемо сказати Богові, що любимо Його і готові в Рай. Що буде тоді?

Коли я вперше почув, що американський президент Рейган назвав нашу країну Імперією Брехні, то дуже обурився. Але поступово став придивлятися до нашого СРСР і все більше помічав, що одне в нас вважається, а інше насправді існує. Потім випадково дізнався, як друзі проводжали свого товариша з Франції в Росію і наставляли бути обережним, кажучи, що в нас одне думають, а друге роблять. Образливо, але так воно і є. Ми всі лукавимо, граємо в ролеві ігри і, слава Богу, що Він приховав від ближніх наші помисли. Але від Нього не приховаєш.

Звичайно, не одна така Росія. Схід і Південь ще лукавіші. Ось для таких двовалентних людей на Суді і буде тест на брехню. Слова про любов будуть не потрібні, а просто будуть явлені справи. У справах усе видно: любив або розмовляв словами. Звичайно, є люди невіруючі, або яким лінь думати про свою віру, які роблять богоугодні справи якось інтуїтивно, але вони не складають правила, і нічого на них посилатися як на приклад. Такі є, але вони – рідкісне виключення. Звичайна людина без Бога егоїст. Нічого такого їй не потрібно.

А для звичайних людей це залізне правило: Не можна стати добрим до людей, не вправляючись у любові до Бога. Бог не запитає про пости і молитву не тому, що це неважливо (а вони дійсно важливі і обов’язкові), а тому, що ці духовні вправи не є самоціллю, а тільки засобом для виховання любові. Мета одна – відновлення райської гідності особи і союзу з Небесним Отцем. Не можна любити Бога, не люблячи людей. Тому на Страшному Суді, як колись у Раю, Бог запитає кожного з нас:

– Де твої добрі справи, друже?

Бо тільки справи милосердя є ціна істинної любові. Усе просто і ясно.

Існує правило, відоме як “золоте правило моральності”: “Поступай з іншими так, як хочеш, щоб поступали з тобою”.

А є ще краще: “Давай людям те, що, здається, бракує тобі”. Бракує любові – давай любов. Бракує розуміння – давай розуміння. Гроші? Навчися давати гроші. Жертви ці угодні Богові. Він обов’язково заповнює все дароване Йому. Він ніколи в боржниках не буває. Коли переступиш страх жертви, тоді почнеться час віри і писатимуться перші світлі букви в Книзі життя, яку розвернуть на Страшному Суді Господньому, але вже не Страшному, а Радісному для нас.

Автор: священик Костянтин Камишанов