Молитва за країну

Пригадавши в попередньому дописі помилки, яких люди припускаються в молитовному житті, ми оминули стороною ще одну характерну помилку: багато вірних, принаймні людей, які вважають себе такими, не моляться за рідну країну. Можливо, що вони моляться за країну разом з іншими вірними під час богослужіння, але оминають стороною питання доброту і безпеки країни (що, погодьтеся, дуже актуально в наш час) у молитві приватній.

Зараз не дуже хочеться копирсатися в причинах, через які люди, яким начебто не байдужа доля власної країни, не моляться за неї. Адже це може бути брак віри, або ж звичайне незнання, або ж ще щось, про що навіть важко здогадатися. Насправді, це не так важливо, а важливо те, що люди не моляться за власну країну, не просять за кращу долю для неї і людей, що проживають/перебувають на її території.

У Старому Заповіті є доволі цікавий припис, на який, більш за все, мало хто звертає увагу. Хоча, як ви певно здогадалися, люди роблять це дарма, адже в цьому Господньому приписі міститься дуже важливий урок для всіх нас. Отже, от цей припис: «Якщо в землі, яку Господь Бог твій дає тобі у володіння, знайдений буде вбитий, що лежить на полі, і невідомо, хто вбив його, то нехай вийдуть старійшини твої і судді твої і виміряють відстань до міст, які навколо вбитого; і старійшини міста того, яке буде найближчим до вбитого, нехай візьмуть телицю, на якій не працювали, [і] яка не носила ярма, і нехай старійшини того міста відведуть цю телицу в дику долину, що не орана і не засіяна, і заколють там телицю в долині; і прийдуть священики, сини Левіїні й усі старійшини міста того, найближчі до вбитого, нехай обмиють руки свої над [головою] телиці, зарізаної в долині, і оголосять і скажуть: руки наші не пролили крови цієї, і очі наші не бачили; очисти народ Твій, Ізраїля, який Ти, Господи, визволив [із землі Єгипетської], і не постав народу Твоєму, Ізраїлю, невинної крови. І вони очистяться від крови. Так повинен ти змивати у себе кров невинного, якщо хочеш робити справедливе перед очима Господа» (Втор. 21:1-9).

Який же урок можна здобути з цього біблійного уривка? Господь дав нам у володіння землю, Господь дав державність, попри той факт, що багатьом жителям цієї країни ця державність начебто не потрібна і вони готові обміняти її умовно кажучи на «ковбасу». Проте це особисті проблеми цих жителів, ми ж ведемо мову про Божий задум. Отже, Господь дав нам країну і ми несемо відповідальність перед Ним за отриманий дар, за все, що в цій країні робиться.

Дехто натомість може заявити, що він не просив Бога про такий дар, втім, Бог разом з країною проживання дав усім нам життя, про яке начебто ніхто не просив, але Він нам його все ж таки дав. Так що варто не сперечатися, не відкидати Божі дари, а дякувати за них і просити Господа в молитві, щоб Він нам допоміг скористатися будь-яким Його даром (зокрема країною) належним чином, адже без Бога ми не здатні робити нічого доброго (див. Ін. 15:5).

І наостанок. Якщо мова зайшла про молитву за країну, треба наголосити на тому факті, що як і в будь-якій молитві, треба бути готовим стати відповіддю на цю молитву, стати Божим знаряддям для преображення світу і країни зокрема. Між іншим, можливо хтось не молиться за країну, бо не хоче стати цим Божим знаряддям? Хтозна…

Редакція сайту


Ваш коментар: