Голос сумління

– Істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене.

– Господи, хто це?

– Той, кому Я, вмочивши, подам хліб.

І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту. І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше… Він, взявши той хліб, одразу ж вийшов; а була ніч. (Ін. 13:21-30).

Іуда зрадив Ісуса, того самого Ісуса, Який незадовго перед цим умив йому ноги; Ісуса, з Яким він провів останні три роки свого життя. Між іншим, насиченого життя: люди в ті часи рідко надовго покидали свої домівки, якщо тільки не були вояками, моряками, або ж… Христовими апостолами.

Іуда Іскаріотський був свідком численних див, які чинив Ісус, більш за все, він і сам, будучи на той момент апостолом Христовим, зумів вчинити немало див, допомогти багатьом людям… І такий фінал – перемогла любов до грошей. Хоча ні, у підсумку все ж таки перемогло сумління: «Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився» (Мф. 27:3-5).

Хоча можна не сумніватися, що сумління і до того карколомного моменту не давало Іуді спокою: адже не можна перебуваючи поряд з Богом повністю заглушити його голос. Проте Іуді вдалося здійснити майже неможливе, зігнорувати власне сумління до такої міри, що він спромігся скоїти, не побоїмося перебільшити, «злочин вселенського масштабу». На таке дійсно мало хто здатен, але Іуда зумів. Втім, йому уподібнюється чимало людей, які прийнявши Ісуса Христа як Господа і особистого Спасителя, з часом відходять від Нього, тим самим зраджуючи Його хресну смерть. Проте, погодьтеся, Іуда Іскаріотський у цьому плані тримає «пальму першості». Те ще «досягнення», чого ж там…

Але що саме підштовхнуло Іуду до такого вчинку? Згадуючи трагічні події Страсного тижня немало людей задається подібним запитанням Хоча причина лежить буквально на поверхні – це гроші: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24). От і Іуда не зумів.

Дехто ж намагається знайти якісь виправдання для цього колишнього апостола, проте навряд чи серед них знайдуться ті, які на власному досвіді відчули смак гіркоти зради. Адже кого хоч раз у житті по-справжньому зрадили, ніколи не буде виправдовувати Іуду Іскаріотського. Хіба що трохи пошкодує про те, як пристрасть до грошей привела людину до вічного прокляття: «Нехай опустіє двір його, i нехай не буде пожильця у ньому; i гідність його нехай прийме інший» (Діян. 1:20).

Але все рівно у всі часи знаходиться чимало людей, які не те, що палко виправдовують Іуду, але й вважають, що він здійснив ледь не «героїчний вчинок». Проте причина такого захвату криється не в самій постаті Божого зрадника, а особах його, так би мовити, «адвокатів». Таким чином вони намагаються виправдати самих себе, свої власні мерзенні вчинки. Що ж, нехай намагаються, проте ці спроби все одно виявляться марними, адже в підсумку останнє слово скаже їхнє власне сумління.

Редакція сайту

Усе по темі: Великий четвер