Протоієрей Андрій Дудченко продовжує давати поради як слід правильно підготуватися до сповіді.

4) Говорити тільки про гріхи, до того ж власні. Говорити на сповіді треба про свої гріхи, не намагаючись применшити їх значення або показати вибачливими. Здавалося б, це очевидно, але як часто священики, приймаючи сповідь, чують замість сповідання гріхів життєві історії про всю рідню, сусідів і знайомих. Коли на сповіді людина розповідає про заподіяні їй образи, вона оцінює й засуджує ближніх, по суті виправдовуючи себе. Часто в подібних розповідях власні гріхи передаються в такому ракурсі, що, здавалося б, їх зовсім неможливо було уникнути. Але гріх – це завжди плід особистого вибору. Украй рідко ми потрапляємо в такі колізії, коли змушені вибирати між двома родами гріха.

5) Не вигадувати особливої, штучної “церковної” мови. Говорячи про свої гріхи, не варто перейматися тим, як би “правильно” або “по-церковному” їх назвати. Треба називати речі своїми іменами, звичайною мовою. Ви сповідаєтеся Богові, Який знає про ваші гріхи навіть більше, ніж ви самі, отже, називаючи гріх таким, яким він є, Бога ви ним точно не здивуєте.

Не здивуєте ви й священика. Часом людині буває соромно назвати священикові той або інший гріх, або є побоювання, що священик, почувши гріх, засудить вас. Насправді священику за роки служіння доводиться вислуховувати дуже багато сповідей, і здивувати його непросто. А крім того, усі гріхи не є оригінальними: вони практично не змінились упродовж тисячоріч. Будучи свідком щирого покаяння в серйозних гріхах, священик ніколи не засудить, а зрадіє наверненню людини від гріха на шлях праведності.

6) Говорити про серйозне, а не про дрібниці. Не треба починати сповідь із переліку таких гріхів, як порушення посту, невідвідування храму, робота у свята, перегляд телевізора, вбрання/невбрання в певний одяг тощо.

По-перше, це точно не найсерйозніші ваші гріхи.

По-друге, це може і зовсім не бути гріхом: якщо людина протягом довгих років не приходила до Бога, чи варто починати каяття з визнання в недотриманні постів, коли самий напрямок її життя був скерований не в той бік?..

По-третє, кому потрібне нескінченне копирсання в повсякденних дрібницях? – Адже Господь очікує від нас любові й повної віддачі серця, а не дріб’язкового перерахунку другорядних провин.

Головна увага має бути приділена ставленню до Бога й ближніх. Причому під ближніми, згідно з Євангелієм, слід розуміти не тільки людей нам приємних, але й усіх тих, які зустрілися нам на життєвому шляху. Хоча, насамперед – члени нашої родини. Християнське життя для сімейних людей у родині починається і родиною, власне, перевіряється. Саме тут – найкраще поле для виховання в собі християнських чеснот: любові, терпіння, прощення, прийняття.

7) Розпочати змінювати життя ще до сповіді. Покаяння грецькою мовою звучить як “метанойя”, буквально – “зміна розуму”. Недостатньо визнати, що за життя встиг завинити в тому чи іншому. Бог – не прокурор, і сповідь – не явка з повинною. Покаяння має бути зміною життя: той, хто кається, має намір не повертатися до гріхів і всіма силами намагається утримати себе від них. Таке покаяння починається за якийсь час до сповіді, і прихід у храм до священика вже “запечатує” зміну, що сталася в житті. Це дуже серйозна річ. Якщо людина має намір продовжувати грішити й після сповіді, то може, зі сповіддю варто почекати?

Слід зауважити, що коли ми говоримо про зміну життя й відмову від гріха, зазвичай, маємо на увазі, насамперед, так звані “смертні” гріхи, за словом апостола Іоанна. Тобто, несумісні з перебуванням у Церкві. Такими гріхами християнська Церква здавна вважала три:

• зречення віри,
• убивство й
• перелюб.

До таких гріхів можна зарахувати і крайній ступінь інших людських пристрастей: злобу на ближнього, злодійство, жорстокість тощо, – тобто те, що може бути припинено раз і назавжди зусиллям волі, що поєднується із допомогою Божою. Стосовно дрібних гріхів, так званих “повсякденних”, то вони багато в чому будуть повторюватися й після сповіді. І до цього треба бути готовим, сприймаючи смиренно і з вдячністю – як свого роду щеплення проти духовного звеличення: досконалих серед людей немає, безгрішний лише Бог.

Кілька практичних порад. Перш ніж ви прийдете сповідатися, непогано було б заздалегідь дізнатися, коли саме в храмі сповідують. У багатьох храмах служать не тільки по неділях і святах, але й по суботах, а в більш великих храмах і монастирях – щоденно. Найбільший наплив людей до сповіді буває під час Великого посту. І це зрозуміло, бо великопісний період – це, насамперед, час каяття. Але для тих, хто приходить на сповідь уперше або після тривалої перерви, краще вибрати час, коли священик буде не настільки завантажений. Може статися, що в храмі сповідують у п’ятницю ввечері або ранком у суботу – у ці дні людей буде напевно менше, ніж під час недільної служби. Добре, якщо у вас є можливість особисто звернутися до священика й попросити, щоб призначив вам зручний час для сповіді.

Існують спеціальні молитви, що виражають покаянний “настрій”. Їх добре прочитати напередодні – безпосередньо перед сповіддю. Покаянний канон Господу Ісусу Христу друкується практично в будь-якому молитовнику, крім найкоротших.

Під час сповіді священик може призначити вам епітимію: утримання на певний час від причастя, читання особливих молитов, земні поклони або справи милосердя. Це не покарання, а засіб для того, щоб викорінити гріх і одержати повне прощення. Епітимія може бути призначена і у випадках, коли священик не зустрічає з боку того, хто кається, належного покаянного ставлення до серйозних гріхів, або, навпаки, коли бачить, що в людини є потреба в конкретних практичних діях для “викорінювання” гріха. Епітимія не може бути безстроковою: вона призначається строком на певний термін, і потім має бути припинена.

Як правило, після сповіді вірні причащаються. Хоча сповідь і Причастя – два різних таїнства, підготовку до сповіді краще з’єднати з підготовкою до Причастя. Якщо священик не давав вам із цього приводу конкретних порад, найкраще – постувати принаймні три дні, утримуючись від будь-якої їжі тваринного походження, підсилити в ці дні молитву (прочитати спеціальне “Послідування до Святого Причастя”, яке друкується практично в кожному молитовнику), а в самий день причастя прийти на службу натщесерце (прокинувшись, нічого не їсти, не пити і не курити). Більш детально рекомендації з підготовки до Причастя викладені в одному з наступних розділів.

Якщо ці невеликі поради допомогли вам у підготовці до сповіді – слава Богу. Не забувайте, що це таїнство має бути регулярним. Не відкладайте наступну сповідь на довгі роки. Сповідь не рідше разу на місяць допомагає завжди бути “у тонусі”, уважно й відповідально ставитися до свого повсякденного життя, в якому, природно, і має втілюватись наша християнська віра.

Зміст