На це запитання спробує дати відповідь протоієрей Андрій Дудченко

Сповіддю називається таїнство примирення з Богом, коли людина, яка кається в присутності свідка-священика, відкриває Богові свої гріхи й обіцяє не повторювати їх, а священик молиться про прощення її гріхів. Той, хто кається, у результаті сповіді отримує повне прощення гріхів (не тільки названих, але й забутих або не усвідомлюваних), якщо тільки навмисно чогось не приховує.

Від сповіді слід відрізняти довірчу бесіду зі священиком, де можна обговорити деякі подробиці свого життя й одержати відповіді на запитання. Звичайно, якісь питання можна вирішити й під час сповіді, але якщо питань багато або їх обговорення потребує чимало часу, то краще попросити священика призначити окремий час для бесіди.

Що необхідно зробити перед тем, як прийти на сповідь?

1) Усвідомити свої гріхи. Якщо Ви замислились про сповідь – отже, ви визнаєте, що у своєму житті щось робили не так, як слід. Саме з усвідомлення власних гріхів і починається покаяння. Що є гріхом, а що ні? Гріх – це все, що суперечить Божій волі, або, інакше кажучи, задумові Бога щодо світу й людини. Задум Божий про світ відкривається у Святому Письмі – Біблії. Частковим, найбільш “стислим” вираженням задуму Божого щодо практичного життя людини є заповіді – знамениті Десять заповідей, дані Мойсеєві на Синаї. Суть цих заповідей Ісус Христос звів до наступного: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм” (Мф. 22:37) і “люби ближнього твого, як самого себе” (Мф. 22:39). Перед підготовкою до першої сповіді корисно перечитати Нагорну проповідь Спасителя (розділи 5-7 Євангелія від Матфея) і притчу про Страшний суд (Мф. 25:31-46), де Ісус Христос говорить, що життя наше буде оцінюватися на підставі того, як ми ставилися до своїх близьких.

2) Попросити прощення в тих, перед ким згрішив, та простити кривдників. “Прощайте – і будете прощені”, – каже Господь. – “Яким судом судите, таким судитимуть і вас” (Мф. 7:2). І ще сильніше: “Коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій” (Мф. 5:23-24). Якщо ми просимо прощення в Бога, то самі маємо перед тим попросити прощення в тих, перед ким згрішили, та простити своїх кривдників. Зрозуміло, бувають ситуації, коли попросити прощення безпосередньо в людини неможливо фізично, або це призведе до загострення і без того складних стосунків. Тоді важливо, принаймні, простити зі свого боку та не мати в серці нічого проти ближнього.

Коли ж ми сповідуємо гріхи проти ближнього, то перш ніж просити прощення в Бога, треба попросити прощення безпосередньо в тих, перед ким ми завинили. Це дуже важливо, проте, на жаль, часто забувається. Однак, приклади з Євангелія свідчать: просити прощення потрібно перш за все в того, перед ким винен. Якщо згрішив проти ближнього – спочатку попроси прощення в нього та додай усіх зусиль, щоб він тебе вибачив, і вже тоді проси прощення в Бога. Показова історія навернення Закхея (розділ 19 Євангелія від Луки). Цей єрихонський “старший над митарями і чоловік був багатий” (Мф. 19:2), що нажив велике майно способом “узаконеного грабунку” своїх співбратів, коли приймав у своєму домі Христа, зустрів заслужені дорікання: мовляв, невже в Єрихоні не знайшлося когось, хто був би більш гідний прийняти Христа? І саме в цю мить Закхей вирішує: “Половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо” (Лк. 19:8). Звернімо увагу: скоївши гріх перед ближніми, мешканцями свого міста, він не поспішає просити прощення в Христа, але перш за все старається загладити власні гріхи перед тими, перед ким винний, щоб люди його пробачили. І коли так вирішив, чує від Спасителя: “Нині прийшло спасіння дому цьому…”(Лк. 19:9) І протилежний приклад: Іуда. Розкаявшись у тому, що “згрішив я, зрадивши кров невинну” (Мф. 27:4), він іде до священиків та вертає отримані за зраду срібники. “Що нам до того? Гляди сам” (Мф. 27:4), – чує у відповідь. Та й вірно: не перед ними згрішив Іуда, а перед Ісусом, якого зрадив. Однак, саме перед Ісусом Іуда не кається, не просить у Нього вибачення, і нарешті доходить до плачевного кінця (коїть самогубство).

3) Не використовувати “списки гріхів”. Останнім часом серед віруючих (як кажуть, “воцерковлених”, тобто більш знайомих із церковною традицією, а на практиці – і з навколоцерковними марновірствами) поширені різного роду “списки гріхів”. Підготовці до сповіді вони скоріше шкодять, тому що дуже успішно допомагають перетворити сповідь у формальне перерахування “того-що-є-гріхом”. Насправді сповідь у жодному разі не повинна бути формальною. Крім того, серед “переліків гріхів” зустрічаються й зовсім курйозні зразки, так що подібні брошури краще взагалі не брати до уваги.

Єдиним винятком може бути найкоротша “пам’ятка” про основні гріхи, які часто не усвідомлюються за такі. Приклад такої пам’ятки:

а. Гріхи проти Господа Бога:

• невіра в Бога, визнання будь-якої значимості за іншими “духовними силами”, релігійними доктринами, крім християнської віри; участь в інших релігійних практиках чи обрядах, навіть “за компанію”, жартома та ін.;
• марновірство – досить розповсюджене явище серед віруючих: віра в забобони, у різні прикмети, у тому числі пов’язані із церковними таїнствами й святами;
• віра номінальна, тобто така, що ніяк не виражається в житті; тобто – практичний атеїзм (можна визнавати розумом існування Бога, але жити, мов людина невіруюча);
• творення “кумирів”, тобто, винесення на перше місце серед життєвих цінностей будь-чого, крім Бога. Кумиром може стати що завгодно, чому реально “служить” людина: гроші, влада, кар’єра, здоров’я, знання, захоплення, – усе це може бути й гарним, коли займає відповідне місце в особистій “ієрархії цінностей”, але, стаючи на перше місце, перетворюється на кумира;
• звертання до різного роду ворожок, чаклунів, екстрасенсів та ін. – спроба “підкорити” духовні сили магічним шляхом, без покаяння й особистого зусилля до зміни життя відповідно до заповідей Божих.

б. Гріхи проти ближнього й самого себе:

• зневага до людей, що виникає з гордині й егоїзму; неувага до потреб ближнього (ближній – не обов’язково родич або знайомий, це будь-яка людина, котра опинилася поруч із нами в даний момент);
• осуд і обговорення недоліків ближніх (“За словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений” (Мф. 12:37), – каже Господь), підозрілість щодо інших у можливих провинах. Той, хто осуджує ближнього, сам закриває для себе можливість одержати прощення від Бога, тому що Ісус Христос прямо сказав: “Не судіть, щоб і не вас судили, бо яким судом судите, таким судитимуть і вас; і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Мф 7:1-2);
• різноманітні блудні гріхи різного роду, особливо перелюб (порушення подружньої вірності) і протиприродні статеві зв’язки, несумісні з перебуванням у Церкві. При сповіданні подібних гріхів не слід заглиблюватися в подробиці; по можливості, досить визнати і назвати коротко, не вдаючись у детальний опис сексуальних сцен. До блудного співжиття відноситься й розповсюджений сьогодні так званий “цивільний шлюб”, тобто співжиття без реєстрації шлюбу. Варто, однак, пам’ятати, що зареєстрований, але невінчаний шлюб не може розцінюватися як блуд і не є перешкодою для перебування в Церкві;
• аборт – позбавлення життя людської істоти, по суті, вбивство. Слід каятися навіть у тому випадку, якщо аборт був зроблений за медичними показниками. Варто пам’ятати, що причиною внутрішньоутробної загибелі плоду можуть стати захворювання, що передаються статевим шляхом, і в такий спосіб блудні гріхи можуть викликати ще більш важкий гріх убивства. Серйозним гріхом вважається навіть просто порада жінці зробити аборт (з боку чоловіка, наприклад). Покаяння в цьому гріху означає, що людина більше ніколи усвідомлено не повторить його;
• нехтування батьківськими обов’язками, недбалість у вихованні дітей, небажання приділяти їм час для спільних занять, прогулянок, ігор, довірчих бесід, прагнення “відкупитися” від дітей подарунками; покарання дітей поспіхом, не розмірковуючи;
• легкодухість, небажання брати на себе відповідальність за своє життя і вчинки, прагнення перекласти відповідальність на інших людей, у тому числі на священика;
• присвоєння чужої власності, відмова від оплати праці інших людей (наприклад, безквитковий проїзд), утримання заробітної плати підлеглих або найманих робітників, несплата боргів, суворість до стягнення боргів з інших;
• неправда різного роду, особливо – наклеп на ближнього, поширення пліток (як правило, ми не можемо бути впевненими в правдивості пліток), недотримання слова;
• пияцтво і всілякі залежності, що позбавляють людину волі: пристрасть до наркотиків, тютюну, азартних ігор, Інтернету тощо. Залежності є не тільки гріхом, але й серйозним захворюванням, що руйнують особистість. Втім, із кваліфікованою лікарською допомогою й твердою надією на Бога їх під силу здолати;
• жадібність, скупість, у тому числі на милостиню (слід жертвувати з розважливістю, спостерігаючи, щоб милостинею не провокувати гріхи й асоціальний спосіб життя);
• заздрість – скорбота про благополуччя ближнього, відмова від здатності радіти успіхам і досягненням інших, що може призвести навіть до скоєння злодіянь проти об’єкту заздрості;
• зневага до здоров’я власного і навколишніх, відмова від необхідної медичної допомоги, застосування засобів, які руйнують здоров’я;
• лінощі й розслабленість волі, відсутність чітких цілей у житті, прагнення “плисти за течією”, неорганізованість, звичка спізнюватися;
• бажання “красивого життя”, надмірної вишуканості, розкоші, любов до дорогих дрібничок;
• витрата коштів на “дорогий бруд” замість допомоги нужденним;
• байдужість до інших людей, відсутність бажання допомогти (зрозуміло, поміч не слід нав’язувати, особливо, якщо від неї відмовляються), зокрема байдужість до гріхів інших людей, відсутність спроб зупинити їх і відвернути від згубного шляху;
• небажання змінювати своє життя й боротися із гріхами, апатія до духовного життя.

Це приблизний перелік не всіх, але найпоширеніших гріхів. Ще раз підкреслимо, що подібними “списками” не варто захоплюватися. Найкраще при подальшій підготовці до сповіді використовувати 10 заповідей Божих і прислухатися до власного сумління.

Зміст