Архімандрит Андрій (Конанос) роздумує про те, як Пасха дарує надію і чому Євангеліє написане про кожного з нас. . .

Христос воскрес!

Чудово, коли ми промовляємо ці слова, але ще краще і важливіше – розуміти їх, жити ними. Постараємося не лише пам’ятати про Воскресіння Христове як про історичну подію, яка дійсно мала місце. Зробимо його частиною свого життя.

Дійсно, Воскресіння – подія історичного масштабу, і ми віруємо в нього і сповідуємо, але що далі? Приходить якась молода людина і каже: «Христос воскрес, але до мене яке це має відношення? Христос воскрес, а мене це хіба стосується?» І ми гніваємося у відповідь: «Як смієш ти казати такі блюзнірства про Воскресіння Христове?»

Але річ у тім, що сьогодні молодь – та і взагалі, усе навколо – хоче бачити підтвердження нашої віри не на словах, а на ділі. Що для нас Воскресіння Христове сьогодні, зараз? Як запитав мене один хлопчина: «Як ти можеш говорити, що віриш у Воскресіння, яке сталося 2000 років тому, раз ні ти, ні я, ні ті, хто тоді жили, його не бачили?» Дійсно, Воскресіння не бачив ніхто – окрім Бога і ангелів. Жодна людина його не бачила. Люди бачили тільки порожній Гріб, похоронні пелени – і вже воскреслого Христа.

Що це означає? Це означає, що Воскресіння ми повинні проживати усередині себе, незважаючи на історичність цієї події. І тоді люди, бачачи, як ми живемо, увірують і у Воскресіння Христове. Краще підтвердження тому, що Христос дійсно воскрес – наше повсякденне життя.

Що, власне, значить – воскрес? Це означає – через страждання, Хрест, муки, рани і кров, крізь морок могили прийшло Світло. Тому мало просто вірити у Воскресіння. Треба, щоб і обличчя моє сяяло світлом Воскресіння – сяяло надією, чистотою, радістю і пишністю воскреслого Христа, Який дивиться на усіх з любов’ю і розумінням, кажучи: «Мир вам!» А замість цього я говорю, що вірю у Воскресіння Христове, але на ділі душа моя повна страху і тривог. Отже, скільки б я не вигукував: «Христос воскрес!» – якщо при цьому в моєму домі немає радості і щастя, якщо діти не бачать своїх батьків воскреслими, пасхальне вітання не торкнеться глибини їх серця.

Я вже казав якось, що безліч поколінь християн так і не дожили до Другого Пришестя. І якби їх віра вичерпувалася одним очікуванням, вони не досягли б того, чого досягли. Не треба чекати. Ми вже живемо під час Другого Пришестя, тут і зараз. Воно – зараз, а сам момент – справа часу, і коли це станеться, невідомо.

Ми з дитинства чуємо, що настали останні часи, ще трохи – і кінець світу, цього року – остання Пасха і так далі. Казали так і в 1988 році, і в 1992, і в 1996, 2000. Скільки людей за цей час вирушило на той світ!

Христос – Той, Хто є, був і буде. Він приходить у наше життя сьогодні, зараз, але чи залишається там? Чи воскрес Він у нашому серці? Цю подію необхідно пережити досвідчено, тут і зараз – історична подія! Сьогодні Господь народжується, сьогодні розпинається, висить на Хресті, сьогодні Він воскрес. І не лише сьогодні, а і завтра, і післязавтра, влітку, восени – завжди!

Помічали, як швидко йде пасхальна радість? Через це усі наші печалі – спогади стираються, свято забувається, і Церква тут приходить нам на допомогу, бо так влаштований тлінний світ: тут усе повторюється. Інакше ми б просто забули Пасху – тут, у земному житті.

У житті вічному вже не буде календаря, бо там не потрібні нагадування. Живучи в атмосфері Царства Божого, ми цілком віддамося Богові і пам’ятатимемо усе і так. Тут же, на землі, ми нічого не пам’ятаємо, а тільки забуваємо. Кажемо «Христос воскрес!», б’ємо фарбовані яйця, а потім готові вже побити один одного.

Пасхальне яйце – символ радості, символ життя, бо з нього народжується життя. Гріб подарував нам життя. А ми, прийшовши з церкви, починаємо сваритися через вбрання, пригощання, якісь подарунки – загалом, постійно знаходимо привід для нарікання. Так, у нас проблеми, криза, безробіття, життя повне труднощів. Але що в результаті? Ми будемо судимі передусім у тому, як проживаємо Воскресіння Христове на власному досвіді. І судити нас будуть люди, і в першу чергу – наші діти, які чекають від нас пасхального вітання, втіленого в життя.

Воскреснути – означає піднятися. Це означає, що, впавши, я встаю і відкидаю від себе якнайдалі увесь бруд, пил, порох і тління, які мучили мене і терзали. Я випростовуюся і сміливо дивлюся вперед, без коливань і страху. Ось що таке воскресіння. Воскресни і ти, воскресніть усі, давайте воскреснемо разом! Ось про що каже нам свято Воскресіння Христового. Оживіть у собі Христа! Нехай Він буде вашим щоденним Святом, тріумфом Істини.

Пасха – весняне свято ще і тому, що весна сама по собі – воскресіння. Усе пробуджується від сну, пташки співають, навколо – радість, щастя, бажання життя. Хіба може це відчуття передаватися так само яскраво, наприклад, взимку? Ні, Пасхи не могло бути ні в грудні, ні в січні. «Христос воскрес!» – а на вулиці лютий холод. Пасха – це коли хочеться вибігти з дому, стрибаючи від радості; коли попереду – тепло, і життя вирує, надія і світло, а відчаю, скорботі і смертному холоду вже немає місця.

Спробуйте відчути це в собі, воскрешаючи померлі надії. Особливо це стосується жінок. Адже від вас, жінок, народжується нове життя, ви – джерело надії і радості. Хто першим дізнався про Воскресіння? Жінки-мироносиці і, звичайно, Пресвята Богородиця, Мати Божа. Саме жінки першими почули радісну звістку, побачили радість Воскресіння. Хто ще тут міг бути першим, окрім жінки, що народжує життя і несе світло у світ?

Отже, якщо ти – жінка, живи так, з надією і розрадою; даруй поцілунки, підбадьорюй, надихай – і нехай у твоєму житті не буде місця наріканню, смутку, відчаю і злості. Жени це від себе! Господь воскрес – і ти воскресни! Дай Йому увійти до твого серця, твого тіла, у думці, почуття – щоб бачити усе по-новому, ясно. Впусти світло розігнати пітьму – ти можеш це зробити, якщо захочеш!

А якщо тобі комфортніше залишатися в мороці, пам’ятай: це теж твій вибір. Смуток, меланхолія – твій вибір. Життя зовсім не таке трагічне, як здається. Подивися: інші сприймають те ж саме зовсім інакше! Чому тебе це вбиває? Чому не дати Воскресінню змінити твоє життя? Бо ти прийняла таке рішення, поставила печатку – усе, не хочу цієї радості, не дам їй проникнути в душу! На словах – хочеш, а на ділі смуток увійшов у тебе до звички. Замість радості ти вибираєш депресію, розчарування і відчай, що дуже сумно. Чому? Тому що Христос – воскрес!

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)

 Усе по темі: Пасха