Історія гріхопадіння і виникнення пекла
Розповідь священика Даниїла Сисоєва, яка присвячена створенню Всесвіту, гріхопадінню ангелів та людей і виникненню пекла . . .
Ми повинні знати, що устрій Всесвіту мінявся радикальним чином, залежно від подій, які відбувалися в духовному світі ангелів, а потім – людей.
Спочатку Всесвіту зовсім не було, а був тільки Господь Бог. Господь створив два світи: дві взаємопов’язані всесвіти – світ невидимий і світ видимий. Про це ми щодня чуємо на вечірньому богослужінні під час читання 103 псалма. Невидимий і видимий світи внаслідок гріхопадіння розкололися: перший – через падіння денниці (диявола) і ангелів, що пішли за ним, другий – через гріхопадіння перших людей: Адама та Єви. Разом з гріхом у видимий світ прийшли хвороби, тління і смерть. Господь сказав Адаму: “Порох ти і до пороху повернешся” (Бут. 3:19), маючи на увазі, що через смерть людина не лише тілом повернеться в землю, з якої була взята, але й людська душа піде в підземні безодні пекла. І так тривало до спокутного воскресіння Сина Божого.
Біблія досить чітко і детально описує будову пекла. Пекло, згідно із словом Божим, – це певне величезне підземне місце, “глибини пекельні” (Іс. 14:15), але, звичайно ж, не в прямому розумінні цього слова, хоча багато хто, помиляючись і розуміючи слова Біблії буквально, шукав пекло в надрах землі.
Приблизно п’ять-сім років тому були розхожі публікації про бурильників, які нібито знайшли пекло під землею. Проте, цікавий той факт, що люди, які передруковували ці статті, не звернули увагу на дату випуску газети, яка започаткувала чутки – газета ж була випущена першого квітня.
Дійсно, підземелля, в якомусь сенсі, пов’язане з пеклом. Про це говориться в житіях деяких святих та інших джерелах церковного Передання. Але зв’язок цей не географічний. Пекло знаходиться “внизу”, але в іншому вимірі. Окрім трьох вимірів простору і часу, наш світ має ще один вимір, і кожен із нас це розуміє, бо ми можемо передбачати події, можемо усвідомлювати час як такий. Якби ми жили тільки в трьох вимірах, то, очевидно, не змогли б цього зрозуміти, усвідомити. Дійсно, наша душа належить ще й невидимому світу, який відносно видимого світу є певним додатковим виміром.
І ось, згідно із словом Божим, пекло, яке з’явилося в результаті заколоту перших людей, – це темниця духів, як каже апостол Петро. Своєрідна камера попереднього ув’язнення, але не місце муки, не місце покарання, а місце, де душі перебувають у віковічному сні, як каже Біблія.
В якому сенсі? Тут ми чітко повинні розуміти, у чому не праві свідки Ієгови, які вважають, що душа після фізичної смерті людини засинає. Для свідків Ієгови смерть – це сон без сновидінь. Може, свідки Ієгови снів і не бачать, але ми з вами всі знаємо, що сон – це не коматозний стан. Уві сні наша свідомість працює, але якимсь особливим чином; так і душа себе усвідомлює, але не може вплинути на самий сон. Тобто я щось бачу, а вплинути не можу. Я щось відчуваю, а змінити щось неможливо. І в цьому сенсі, порівняння стану душі після смерті зі сном якраз точне. Людину, яка потрапила в підземну темницю духів, чекає саме така доля.
Далі кілька слів про пекло, в яке потрапляють люди після гріхопадіння. Пекло – це місце, що має певну структуру. Залежно від міри зла, яке скоїла людина, вона потрапляє в місце тої чи іншої глибини пекла, вище чи нижче.
До пришестя Господа в пеклі існувало спеціальне місце для праведників. Воно було відокремлене від усього пекла прірвою, але знаходилося, проте, у пеклі. Називалося воно лоном Авраамовим. У притчі про багача й Лазаря абсолютно чітко описується шеол, тобто “невидиме місце”, а, власне, пекло означає “підземне місце”. Ось, у цьому шеолі було особливе місце, виділене для праведників, які сподівалися на Христа, на Боже пришестя, втручання Бога в історію, які зустрічалися з Христом за життя. І цей досвід очікування і зустрічі Христа робив їхнє життя більш ярким, більш насиченим, ніж життя інших мешканців пекла.
Але зараз праведників у пеклі немає, бо коли Господь наш Ісус Христос зійшов у пекло, Він звільнив усіх праведників, також Христос звільнив тих грішників, які за життя розкаялися у своїх гріхах, служили єдиному Богові і намагалися йти до Нього. Господь забрав їх теж, бо вони повірили в Нього.
Після того, як Господь зруйнував ворота пекельні, з’явилася можливість вийти з нього, і цією можливістю скористалися люди, які хотіли звільнитися від пекла. А захотіли тільки ті, хто за життя шукав Бога, намагався праведно жити, бо якщо людина за життя не шукала Бога, то в неї немає можливості покинути пекло: після смерті немає покаяння.
Пекло було розгромлене, і сатана втратив владу, тепер він перебуває в пеклі, але до Христового воскресіння сатани в пеклі не було. До Христового воскресіння сатана приходив у пекло познущатися над в’язнями, але в жодному разі не перебував там постійно. Влада сатани – у повітрі, тому він і зветься князем повітряної області. Знати це дуже важливо, бо уявлення, ніби біси живуть у пеклі, украй небезпечне в силу практичних міркувань.
Згідно з книгою пророка Єзекиїля, пекло було влаштоване таким чином, що душі людей перебували поряд з душами своїх предків аж до прабатька певного народу. Так, усі предки перших народів лежали як би в гробах – розумні душі, які мають свідомість, але не можуть нічого змінити. Вони лежали в гробах, і навколо них лежали їхні нащадки. Звідси, до речі кажучи, виникає поняття культу предків, а також уявлення про те, що на тому світі дуже важливе, де і з ким тебе поховають. Саме звідси виникає ставлення до кладовищ, яке є в деяких народів нашої планети, як до особливих місць, які якимсь чином пов’язані із загробною долею. Вони дійсно були пов’язані, але тільки раніше.
Тепер для душі людини абсолютно байдуже, де буде її тіло. Про це дуже важливо пам’ятати, бо часто люди розуміють це не належним чином.
Земля, на якій ми з вами живемо, багато в чому є для нас місцем сердечних прихильностей. Як Господь сказав: “Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше” (Мф. 6:21).
І людина пов’язана із землею найтіснішим чином: ось, людина любить землю, любить якісь справи на цій землі, любить якісь тілесні речі. Усі людські прихильності мають велике значення для душі. Чим людина більше любить землю, тим більше вона до неї прив’язується, тим важче з нею розлучатися.
Далі ми говоритимемо про долю, про природу вмирання душі, про те, що відбувається, коли людина помирає.
Куди ми потрапимо в першу чергу, коли вийдемо з тіла? З тіла ми потрапимо не в пекло, ми потрапимо в повітря. І тут виникає питання: хто живе в повітрі?… Саме про це піде подальша розмова.