Боротьба зі спокусами
Про те, яким чином людина може згрішити і як опиратися цьому, розповідає о. Зиновій Павлиш . . .
Борячись зі спокусами, насамперед треба усвідомити те, що вони насправді є. Ми настільки слабкі, що навіть найменша спокуса може допровадити нас до гріха, якби нас не охороняла Божа ласка. Однак нерідко спокуса є Божим допустом.
Для чого Бог робить це? Він дає нам можливість пізнати нашу неміч. Він готовий зробити все можливе й неможливе, щоби ми не піддалися спокусі. Однак Він хоче бачити також наші старання, нашу боротьбу. Тобто ми повинні робити все, що в наших силах, а далі уповати на Його підтримку. В Господній молитві Ісус Христос просить нас щоденно молитися: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».
Самі спокуси ще не є гріхом. Гріх починається тоді, коли ми розуміємо, що стоїмо перед гріхом, а наша совість приймає хибне рішення. Говорячи спокусі «так», ми не коримося волі Отця і порушуємо Його заповіді, а це приводить нас до тяжкого гріха. Отож, найперше, що ми повинні зробити, це – попросити в Бога пробачення й допомоги: «Ісусе, Сину Божий! Я цього не хочу, я цього не бажаю, я цим не любуюся». Сказавши це, ми не даємо добровільної згоди на цю спокусу, а не давши згоди, не матимемо тяжкого гріха. Для тяжкого гріха потрібна свідома і добровільна згода. Пам’ятаймо, від спокуси треба втікати, її треба уникати, з нею треба боротися. Не можна її шукати і любуватися нею.
Праведні втікають від спокуси, і це дуже похвально; бо спокуса завжди породжує гріх, а гріх породжує смерть – як душевну, так і тілесну.
Однак не завжди можна втекти від спокуси, бо «від себе самого не втечеш». Тому людина як немічне і грішне сотворіння може піддатися спокусі та згрішити – ділом, словом, поглядом та думкою.
Гріх ділом – це коли ми свідомо і добровільно погоджуємося на діло, яке суперечить Божим заповідям. Наше завдання – не дати згоди та боротися. Однак часто виникають обставини (об’єктивні і суб’єктивні), які унеможливлюють протистояння гріхові.
Які це обставини? Коли щодо нас застосовують насильство. Це особливо характерно в наш час. Перед нами ставлять чіткі умови – «робота або звільнення»; «будете робити так, як скажу, або ви мені непотрібні»; «вашу справу можна залагодити, однак для цього потрібна певна “пожертва”» і такі інші.
Що це значить? Це означає, що нас змушують робити те, чого ми не хочемо, бо знаємо, що це грішне діло, яке суперечить Божій волі.
Як нам поступати в такій ситуації?
Найперше необхідно докласти всіх зусиль, щоб уникнути насильства. Однак коли це не в наших силах, залишається один із найдостойніших варіантів – самопожертва.
Що таке самопожертва? Вона означає, що я всеціло, з душею і тілом, віддаюсь у руки Господа, Який сказав: «Хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її» (Мф. 10:38-39).
Саме самопожертва є найвищим проявом людської досконалості. А це значить, що заради любові до Бога та заради спасіння своєї душі я жертвую себе, віддаючи свою долю в руки милосердного Бога.
Ісус Христос сказав: «І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні» (Мф. 10:28). Приклади досконалої самопожертви подають нам мученики перших часів християнства. В історії Христової воюючої церкви є багато таких прикладів.
Однак коли ми ще не готові до самопожертви і наперекір власній волі переступаємо Божі заповіді, то вчиняємо гріх, за який неодмінно понесемо заслужену кару. Проте цей гріх не буде тяжким. Чому? Тому що тяжким гріх є, коли ми свідомо та добровільно погоджуємося на нього. Коли ж ми змушені робити це проти своєї волі, тоді тяжкий гріх на душу бере людина, яка поневолює нас.
Гріх словом. Погане слово не вийде з наших уст, якщо ми цього не забажаємо. Ми чуємо погані слова, бачимо погані вчинки, але це не зобов’язує нас їх повторювати. Однак саме оточення часто спонукає нас грішити словом, тому людина мусить проявляти силу волі, характер і мужність, щоби не згрішити. У цій боротьбі нам допомагає Бог. Він знає, що наш язичок «без костей» і може наговорити зайвого, тому Господь поставив на нього аж два замочки – зуби (прикусімо свого язичка) і губи (стиснімо їх, і погане слово не злетить з наших уст). Отож використовуймо їх, а головне – працюймо над собою.
Поганою звичкою є також слова «о Боже!», тобто намарне вживання Божого імені. Цієї звички легко позбутись, якщо після них завжди додавати ще два слова – «помилуй мене» або «допоможи мені», або «прости мене».
Гріх поглядом. Погляд – це властивість наших тілесних очей бачити різні речі та події. Та серед реальності цього грішного світу є й таке, чого споглядати не можна, бо, як знаємо з власного досвіду, через наші очі до нашої душі можуть ввійти грішні речі, які залишаються в нашій свідомості. Наша пам’ять зберігає ці образи, а тому до певної міри робить їх частиною нас самих. Вони можуть, хочемо ми цього чи ні, відновлюватися в нашій уяві. А ця вада може привести нас до небезпечних та облудних речей.
Чи можемо ми з цим боротися? Можемо і повинні. Ніхто не може змусити людину заходити в інтернет і дивитися гріховні фільми чи любуватися нечистими зображеннями, які можуть спокусити її до вчинення гріха; переглядати порнографічні журнали чи газети; читати заборонені книжки, що пропагують насильство, розпусту та беззаконня; відвідувати різного роду непристойні «вечірки», – ніхто не змусить до цього людину, якщо вона сама цього не забажає. Коли вона свідомо і добровільно це робить, тоді це – тяжкий гріх.
Коли ж людина вимикає поганий фільм, відкладає гріховний журнал чи заборонену книгу, вона бореться: була спокуса, однак людина її не прийняла. Спокус треба уникати!
Гріх думкою – це найпоширеніший та найнебезпечніший вид гріха; з ним найважче боротися. Думки приходять найрізноманітніші та найнесподіваніші, вони з’являються в будь-який момент. Вони не питають нашої згоди, тому ми не завжди готові зразу їх оцінити.
І поки ми не усвідомили, тобто поки наш розум не пізнав і не оцінив думку, а совість не видала рішення, гріха не буде. Та коли ми усвідомили, що наша думка грішна, і все ж добровільно її прийняли – то вже грішимо.
Що ж робити, коли нам так і кортить згрішити думкою? Насамперед потрібно попросити в Господа Бога пробачення: «Ісусе, Сину Божий! Я цього не хочу, я цього не бажаю, я цим не любуюсь!» Цими словами ми свідомо не даємо згоди на гріх, а отже тяжкого гріха не буде. Не треба переживати, якщо ця грішна думка продовжує нас переслідувати. Ми не можемо вигнати чи позбутися грішних думок, однак боротися зобов’язані.
Як боротися з грішними думками?
Кожна людина мусить шукати свої способи і методи в боротьбі зі спокусливою думкою. Одному допоможе щира молитва, іншому – цікава повчальна книжка, ще іншому – робота, яка потребує зосередженості. Тобто потрібно робити все, щоб позбутися грішної думки. Народна мудрість вчить: «Легше загасити маленьку іскорку, ніж цілу пожежу, яка з неї розгоряється».
Коли Бог бачитиме наші старання, то не зарахує нам цю думку за гріх. Крім цього, ще й допоможе нам боротися. А з Божою допомогою обов’язково подолаємо перешкоди на шляху до святості.