Захорона від спокус
Про засоби, які Бог подає нам для боротьби зі спокусами, розповідає о. Зиновій Павлиш . . .
Диявольські спокуси спрямовані насамперед проти нашої душі, а вже потім проти тіла. Чому ж так? А тому що диявол добре знає, що людина, яка постійно дбає про свою душу, тобто виконує волю Отця, Його заповіді та приймає Його незліченні ласки, обов’язково осягне вічне життя в Небесному Царстві і безконечно насолоджуватиметься огляданням свого Творця віч-на-віч. А він усе це втратив через свою гордість та непослух – і тепер приречений на вічне перебування в пеклі. Тому диявол старається всіма можливими способами спокусити людину до гріха.
Немає людини, вільної від спокус, однак важливо те, як вона поступає. У спокусах не страхаймося і не впадаймо в розпач, а надіймося на Господа і Його допомогу. Однак і зі складеними руками не треба жити: «…Вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести» (1Кор. 10:13). Та коли людина тільки назовні противиться спокусам, не усуваючи їх основ, вони повертаються: «Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов; і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним. Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, – і буває для людини тієї останнє гіршим за перше» (Лк. 11:24-26).
Бог подає нам засоби боротьби зі спокусами. Це – покора, молитва, терпеливість і постійна праця. Використовуючи ці засоби, ми будемо сильні й переможемо ворога наших душ, як про це каже апостол Павло: «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Флп. 4:13). У час спокус треба чітко пам’ятати, що Бог завжди є біля нас і дивиться, як ми поступаємо. Він готовий щомиті, негайно, на наш поклик прийти нам на поміч.
Покора – це визнання своєї немочі та гріховності, а також усвідомлення, що самі ми перемогти не зможемо, – нам конче потрібна постійна Божа благодать. У Старому Завіті приклад виконання Божої волі подають праведні Ной, Авраам, Іов та інші. У Новому Завіті сам Божий Син Ісус Христос каже: «Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене» (Ін. 6:38); «…Бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене» (Ін. 5:30). У Господній молитві ми також стверджуємо, що «…нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».
Приклад упокореності та виконання Божої волі подає нам і Діва Марія, яку Небесний Отець вибрав на Матір Його Сина, Ісуса Христа: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38).
Молитва – це перший знак того, що Божа любов пролилася та торкнулася серця людини. Це особисте та щире бажання людини звернутися до Бога, поспілкуватися з Ним, поділитися своїми турботами та випросити собі Його благодать, розраду та допомогу. Молитва – це постійний зв’язок із Богом, Якого ми не можемо бачити своїми тілесними очима. Але Він нас бачить.
Про потребу молитви маємо настанови самого Бога: «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41). Також і Син Божий чітко виконував цю постанову Отця: «Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога» (Лк. 6:12); «Він зійшов на гору помолитися на самоті» (Мф. 14:23). Із постійних нагадувань Ісуса Христа повсякчасно молитися та з Його особистого дотримання безперервної молитви можна зрозуміти, що молитва – це невід’ємне правило духовного життя кожного християнина. А щоб наша молитва могла проявити свою силу та бути вислуханою, вона повинна бути щирою, постійною, наполегливою. Вона повинна стати потребою нашого повсякденного життя.
Приступаючи в молитві до Бога, спитаймо самі себе: чи я дитина Божа? І якщо наша совість каже «так», тоді сміливо звертаймося до Бога з нашими проханнями. Однак якщо наше сумління скаже «ні» (бо я свідомо і добровільно порушив Божі заповіді, волю і цим образив Бога), тоді спішімо до милосердного Бога і в святому таїнстві Покаяння перепросімо Його. А Він як люблячий Батько простить нам, адже Йому надзвичайно дорога наша безсмертна душа, за яку Його Син Ісус Христос віддав Своє життя на хресті. Його єдине бажання – спасти нашу душу.
Терпеливість – це придержування твердої, живої та гарячої віри в те, що Господь готовий дати нам все, аби ми могли Йому належно служити і Його любити. До молитви треба приступати з одним-єдиним бажанням – поєднати свою волю з Божою та повністю їй підкоритися. Просімо у Всемогутнього Бога всього, чого нам потрібно, однак закінчуймо її словами: «Боже, нехай буде Твоя воля, а не моя. Ти ж бо краще знаєш, скільки, коли і якої благодаті я потребую, щоби вона була на Твою прославу і на спасіння моєї душі».
Ревна молитва ніколи не буде даремною чи невислуханою. Ось як про це говорить святий Іван Золотоустий: «Великим благословенням для нас є молитва, якщо творимо її з належним настановленням і якщо навчимо себе дякувати Богові однаково і коли одержуємо, і коли не одержуємо того, що просимо. Коли Він і дає, і коли не дає, це діє нам на добро! Коли ти отримуєш те, про що просиш, ти це бачиш і тішишся, але й коли не одержуєш, знай, що ти також прийняв ласку, тому що тобі відмовлено щось, що, безперечно, було б тобі не на користь – а бути забороненим від того, що було б шкідливе, це значить отримати велику ласку». Тому завжди терпеливо молімося Богові й за все дякуй Йому з твердим переконанням, що Він добрий і найщедріший наш добродій.
Постійна праця. Це значить, що наша молитва повинна супроводжуватися посильною та постійною працею, і щойно тоді вона може бути успішною та вислуханою. Як пташці потрібно два крила, аби злетіти в небо, так і нам потрібна молитва та праця – це тих два крила, за допомогою яких наші прохання линуть до Бога. Бо якщо хтось у молитві до Бога просить про якусь ласку чи поміч, а сам не докладає жодних зусиль, то такий радше спокушає Бога, аніж молиться. Такий бажає, щоби Господь все за нього зробив. А це вже не прошення – а вимагання. Апостол Яків каже: «Багато може щира молитва праведного»
Тож докладаймо максимум зусиль, старань і праці. Збуджуймо в собі віру в безмежну любов Бога та в непохитність Його обіцянки.