Про диявольські спокуси, якими він намагається звабити людей зі шляху істинного, розповідає о. Зиновій Павлиш . . .

Ми належимо до церкви воюючої, тобто тієї, яка постійно бореться. Впродовж усього нашого земного життя ми ведемо постійну боротьбу проти трьох ворогів нашого спасіння – диявола, грішного світу та своїх пристрастей.

Одним із найбільших ворогів нашого спасіння є диявол.

Зі Святого Письма знаємо, що до приходу Ісуса Христа на землю, диявол мав над людьми владу, яку здобув, коли спокусив наших прародичів Адама і Єву. Через свій первородний гріх вони стали слугами князя темряви. І той входив у тіла людей, стаючи повноправним господарем. А заволодівши тілом, він докладав усіх зусиль, щоби заволодіти душею та запровадити її до місця вічної кари.

З великої любові до людини Господь Бог посилає в цей грішний світ Свого єдинородного Сина Ісуса Христа, щоб звільнити її з-під влади диявола та з неволі гріха. Ісус Христос виконав волю Отця Небесного. Своєю смертю на хресті Він перепросив та помирив нас з Отцем, відкрив нам двері до Царства Божого та знищив владу диявола. Єдине, що залишив Господь Бог дияволові – це можливість спокушати.

Диявольські спокуси

Диявол, який колись був ангелом добра і якого за гріх гордості та непослуху Бог скинув із неба в пекло, терпить тяжкі муки й терпітме їх у пеклі вічно. Це доводить його до розпачу. Він радий був би бачити всіх людей там. Він тремтить від страху перед Богом, однак старається Йому допекти, намагаючись поневолити собі людей. Диявол добре знає, як приспати нашу совість та підштовхнути нас до порушення Божих заповідей. Він намагається переконати нас, що той чи той гріх не є тяжким чи смертним, що він легкий чи повсякденний. Коли цього недосить, він вселяє в нас сумнів: чи справді є вічне життя, чи справді є Небо і пекло, чи є Бог, Якого ніхто не бачив. Він вдає із себе доброго ангела, а насправді – «хитрий та підступний» (див. 2Кор. 11:14). Диявол так хитро опанував уми народів, що брехня, злоба, гордість, неправда, зарозумілість стали щоденною необхідністю; пиятика, наркоманія, розпуста – вимогою; розлучення, аборти та неправдиві подружжя – ознакою сьогодення. Ісус Христос слушно називає його «батьком неправди і людиновбивцею» (див. Ін. 8:44).

Найбільшим союзником диявола є наша гордість, захланність, заздрість, а також нерозумна віра у свої сили – самовпевненість.

1. Гордість і зарозумілість

Першим союзником диявола є наша гордість і зарозумілість. Ісус Христос пояснює нам це в притчі про митаря і фарисея (див. Лк. 18:10-14). На прикладі цих двох постатей Спаситель доказує нікчемність гордості та зарозумілості і велике значення покори та лагідності.

Гордий фарисей, прийшовши до святині та ставши перед Богом, звертається до свого Творця, наче рівний до рівного: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар. Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю». Інакше кажучи, він говорить: «Ти бачиш, Боже, що я виконав свою частину умови: сповнив усі приписи, які дав Мойсей, – а тепер залишається Тобі сповнити Свою частину угоди й нагородити мене Небесним Царством». Яка гордість, зарозумілість та вивищення! Тож не дивно, що Господь нехтує такою молитвою і таким серцем, кажучи: «Цей народ наближається до Мене вустами своїми, і язиком своїм шанує Мене, серце ж його далеко відстоїть від Мене» (Іс. 29:13).

А як поводить себе митар? Він, усвідомлюючи свою гріховність, у святині не сміє навіть очей звести до Неба; він, схиливши голову і припавши на коліна, б’ється в груди і повторює молитву покори та милосердя: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» Інакше кажучи, він говорить: «Боже, Ти добре знаєш мою душу, повну гріхів і всякої нечистоти. Будь милосердний і не карай мене за них. Я знаю свої гріхи, щиро з них каюся та благаю прости мені. З Твоєю допомогою обіцяю виправитися».

Така щира та повна покори й лагідності молитва, яка виходить з глибини серця неодмінно буде вислухана. Про це запевняє Ісус Христос наприкінці притчі: «Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (фарисей): бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться».

2. Багатство і влада

Другим союзником диявола є наше бажання багатства і влади.

Бути багатим – це ще не означає бути союзником диявола. Мати гроші, мати маєток, багатство – це не гріх. Людина стає спільником гріха тільки тоді, коли постійно, без міри нагромаджує своє добро, стає залежною від нього та використовує його тільки для свого добра. Така людина забуває про те, що все, що ми маємо, – це не наше, а дарунок Божий. Бог сотворив землю та все, що на ній, і це є Його дарунком для нашого спільного добра. Та коли людина ставить на перше місце себе і своє добро, а Бога й своє спасіння відпихає на задній план, вона не може осягнути вічне життя в Небесному Царстві.

Чому? А тому що вона переступає одну з найважливіших заповідей Божих – заповідь любові ближнього: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:39). Ісус Христос навчає нас беззаперечної правди про те, якою великою небезпекою на шляху до спасіння є багатство.

Коли один багатий чоловік, слухаючи Його науку, запитав: «Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?» – Ісус відповів: «Як хочеш увійти в життя додержуй заповіді!». А коли той відповів, що дотримується заповідей від ранньої молодості, Ісус сказав: «…Все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах». Як же відреагував багатій? Він, «почувши це, засмутився, бо був дуже багатий» (Лк. 18:18-23). Чоловік очікував на іншу відповідь. Він не думав, що його спасіння полягає у відреченні від маєтків, і «…відійшов у скорботі, бо мав багато добра». Йому була притаманна надзвичайна прив’язаність до земних дібр, які ми рано чи пізно втрачаємо, коли переходимо у вічність; тоді нас супроводжують тільки наші діла.

Кожна людина має трьох приятелів, які супроводжують її по життю: маєток, родина та вчинки. Про двох перших – маєток і родину – ми постійно дбаємо та любимо їх. Про третього – наші добрі діла (милосердя, справедливість, любов до ближнього) – зазвичай дбаємо менше. А як дбатимуть про нас тих три наших приятелі, коли Бог покличе нас на Свій справедливий суд? Перший приятель – маєток, дім, машина, поле, гроші, золото – першим відречеться від нас. Він байдуже споглядатиме на смерть свого пана, чекаючи на наступного. Другий приятель – родина – відпровадить до гробу, поплаче, кине грудку землі, помолиться і залишить власній долі. І тільки третій приятель – наші діла, про які ми старалися або якими нехтували, – йдуть на суд Божий, аби там за нас заступитись і отримати справедливу плату.

Тому дбаймо про добрі діла, які в очах Отця будуть безцінним скарбом. Завдяки йому ми зможемо осягнути вічне життя в Небесному Царстві.

Людина, яка привласнює багатство тільки для себе, навіть якщо воно здобуте чесно та справедливо, є безумною. Ще ніхто нічого не забрав зі собою у вічність. А що ж говорити, якщо хтось здобуває маєтки обманом, насильством, крадіжками, вбивствами, хабарами?!

Скільки сліз, біди і горя спричинили такі «багатії»! На превеликий жаль, наша сучасність є часом цих «багатіїв». Багато є таких, які мають стільки статків, що їх вистачить не тільки їм на все життя, а й їхнім нащадкам. А ще інші мають стільки, що не знають, що з цим робити, та все ж і надалі намагаються збільшити свої статки, так, наче їхнє щастя і спасіння залежить від багатства. Тому-то Ісус каже: «Істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне» (Мт. 19:23).

І тут причина не в багатстві, адже воно дане людям для їхньої користі, а в самій людині: як вона упродовж свого земного життя використовує дані Богом дари. Людина може бути багатою, однак коли вона не забуває про ближнього в потребі, коли проявляє милосердя і любов, тоді творить добрі діла, за які Бог щедро надгородить. Святий Іван Золотоустий каже: «Багатий може допомогти бідному матеріально – грошима, а бідний багатому – духовно, молитвою!»

Усі ми прекрасно розуміємо, що багатство породжує в людині могутність, силу та владу, яку вона використовує переважно тільки на свою користь. Багата, але недобра людина, маючи силу і владу, намагається поневолити ближнього, накидаючи йому власне бачення та розуміння, впроваджуючи свій закон. Вона не дозволить нікому перекреслити її планів, а її ціль одна – задовольнити власні потреби та бажання. Така людина мало або зовсім не задумується над долею і життям інших та свого народу. Вона знищує кожного, хто стоїть на її шляху, щоби досягнути бажаної цілі – багатства. Багатство дає змогу жити розкішно, безтурботно та грішно, догоджуючи забаганкам свого тіла. Таке грішне життя суперечить Божій волі, Його заповідям та веде людину до загибелі, до місця, про яке говорить Ісус Христос: «…Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 25:30).

Призадумаймося на хвилинку: хіба життя було би таким тяжким, сповненим горя, терпінь і болю, якби кожен виконував Божу заповідь любові? Напевно, ні. Натомість ми бачимо в цьому світі війни, революції, вбивства, грабунки, насильство. І причиною цього є тільки одне – бажання влади та багатства.

3. Самовпевненість

Третім союзником диявола є самовпевненість, віра тільки у свої сили.

Самовпевнена людина переконана, що сама, без Божої ласки й допомоги, зможе встояти перед спокусами. Та вона помиляється. Чому?

По-перше, у самій людині вже закладене джерело спокус. Адже ми народилися з первородним гріхом, і тому людська природа схильна до гріха. Про це запевняє нас цар Давид: «Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50:7). По-друге, ми забуваємо чи не усвідомлюємо слова Ісуса Христа: «Без Мене не можете, не то що доброго діла зробити, а й доброї думки подумати!»

Тож людині вкрай потрібна Божа благодать та підтримка – кожної хвилини. Ссам Спаситель запевняє нас словами: «Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5). Також у Господній молитві Христос каже нам молитись: «І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» (Мт. 6:13).

Господь Бог деколи дозволяє, щоби диявол спокушував нас. І робить Він це заради нас, аби ми могли ліпше пізнати самих себе. Бо кожна людина зазвичай думає про себе якнайкраще, однак не завжди правдиво. І коли вона не встоїть у боротьбі зі спокусою, тоді пізнає свою неміч, свої вади та недоліки. Спокуси вказують нам, з одного боку, які ми немічні й грішні, а з іншого, – як нам конче потрібна Божа підтримка і допомога.

Пригадаймо випадок з апостолом Петром, який був твердо переконаний та впевнений у собі, коли казав: «Хоч і всі спокусяться, але не я» (Мк. 14:29). Щоби вилікувати його від самовпевності, Спаситель відкриває йому його майбутню поведінку: «І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене» (Мк. 14:30). Згадаймо також останні слова покірного митаря: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» Іншими словами, він говорить: «Боже, Ти добре знаєш мою душу, повну гріхів і всякої нечистоти. Будь милосердний і не карай мене за них. Я свідомий своїх гріхів, з яких щиро каюся та прошу прощення. З Твоєю допомогою обіцяю виправитися». Він розумів, що своїми силами не зможе виправитись, і тому просить у Бога допомоги. І милосердний та люблячий Господь запрошує всіх: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). Тож, коли ми підкорятимемо свою немічну волю Божій всемогутній волі, тоді не матимемо страху, бо з нами Бог!

<< Життя в Христі

Захорона від спокус >>

Зміст