Життя в Христі

Про призначення людини,  задум Божий стосовно неї, сенс нашого земного життя розповідає о. Зиновій Павлиш . . .

Ми повинні старатися спасти свою душу, бо:

  • людина – це образ Божий: «І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою…» (Бут. 1:26).
  • людина – це Божий храм: «Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, Який живе у вас?Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий і Дух Божий живе у вас?» (1Кор. 6:19; 3:16).
  • людина – Божа дитина: «Улюблені! Ми тепер діти Божі…» (1Ін. 3:2).
  • людина сотворена, щоб оглядати Бога: «Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч…» (1Кор. 13:12).
  • людина повинна стати учасником Божої природи: «…Даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства…» (2Пет. 1:4).
  • душа, яку дарував нам Бог, – безсмертна: «І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні» (Мт. 10:28).

Призначення людини

Людина призначена осягнути Небесне Царство. А це тісно пов’язано з особливим Божим даром – освячуючою ласкою, ласкою адаптації, тобто усиновлення. Запорукою осягнення Небесного Царства є перебування людини в стані освячуючої ласки.

Господь Бог у притчі про весільний бенкет пояснює нам необхідність мати весільний одяг – освячуючу ласку: «…Чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу?Зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Бо багато покликаних, та мало обраних» (Мф. 22:12-14).

Людина може мати освячуючу ласку тільки тоді, коли вона свідомо та добровільно старається виконати Божу волю, виражену в Заповідях. Бог бажає, аби людина насолоджувалася безмежним Небесним щастям. Апостол Павло каже: «Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). Господь бажає, щоби людина могла стати причасником вічного життя.

Це стверджує сам Син Божий, Ісус Христос, у Своїй Архиєрейській молитві перед страстями і хресною смертю: «Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу» (Ін. 17:24).

Однак щоб людина могла осягнути ту непомірно високу нагороду, вона мусить пізнати Бога, Його полюбити і Йому служити, тобто достойно пережити земне життя.

Яка необхідність та ціль нашого земного життя?

Необхідність жити оцим тяжким, повним трудів і турбот, земним життям є умовою входу у вічне життя. Земна мандрівка є приготуванням до вічності. Ми повинні довести Богові, що є гідними того життя, яке чекає на нас після смерті. Господь не дає нам вічну нагороду й невимовне щастя без жодних зусиль з нашого боку. Про це Ісус Христос говорить: «Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12). А цією силою, якою можемо заслужити Небесне Царство, є наше життя згідно з волею Бога.

Господь у Своїй доброті та любові вказав нам дорогу, яка заведе нас до Нього. А це дорога сповнення Заповідей Божих. Він запевняє нас, що, ступивши на ту, Богом вказану дорогу, ми точно дійдемо до своєї мети – до Неба. Євангеліст Матфей описує повчальну подію. До Ісуса Христа підійшов юнак і спитав: «Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?». Відповідь Спасителя була коротка: «…Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей» (Мт. 19:16-17). Ісус запевняє, що кожний, хто богоугодно житиме, осягне вічне життя. Однак Він і попереджає, що не досить лише бажання, аби дістатися до Неба, не досить лише молитися про ласку ввійти до Неба, – треба ще й жити згідно з Божою волею: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7:21).

Також у Книзі Сираха читаємо: «Він від початку створив людину і залишив її у руках волі її. Якщо хочеш, дотримуватимешся заповідей і збережеш благоугодну вірність. Він запропонував тобі вогонь і воду: на що хочеш, простягнеш руку твою. Перед людиною життя і смерть, і чого вона побажає, те і дасться їй» (Сир. 15:14-17).

Цим земним життям ми покликані реалізувати своє призначення і дійти до нашої остаточної мети – злуки з Богом. Такою є доля кожного з нас. Тому єдине, що ми повинні бажати – це завжди бути дитиною Божою, а отже у всьому старатися виконувати Його святу волю. Навіть Ісус Христос, єдинородний Син Бога, не був звільнений від того обов’язку: «Моя їжа, – каже Ісус до апостолів, – є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його» (Ін. 4:34). Протягом Свого земного життя Спаситель не раз наголошував на потребі виконувати волю Небесного Отця: «Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть. Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене. Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день. Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6:37-40).

Ісус Христос завжди був послушний волі Свого Небесного Отця, навіть тоді, коли вона вимагала від Нього прийняти тяжкі страждання та ганебну смерть на хресті. Він прийняв їх через любов до Отця й до нас, Своїх сотворінь. По-перше, тому що так бажав Небесний Отець, а по-друге, бо того вимагало спасіння всього людського роду. Небесний Отець домагався тієї жертви через Свою велику любов до людей: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Ін. 3:16,18).

Якою є воля Отця Небесного щодо кожного з нас?

Відповідь на це питання дає сам Ісус Христос: «Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день. Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6:39-40). Цей обов’язок вірити в Христа Господа, у Його науку, яку Він приніс від Отця Небесного, та підкорятись Його заповідям є найважливішим обов’язком кожного християнина: «Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений» (Ін. 3:18). Заради цього Спаситель посилає у світ Своїх учнів із таким наказом: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16:15-16).

Спасіння душі

Бог бажає, щоби ми постійно відчували Його опіку. З великої любові до людини Він послав на цю грішну землю Свого єдинородного Сина Ісуса Христа з єдиною метою – спасти наші душі. Спасіння душі – це найважливіше діло на землі: «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мф. 16:26). Саме за спасіння наших душ Ісус Христос віддав Своє життя на хресті. Апостол Петро говорить нам: «Знаючи, що не тлінним сріблом або золотом визволені ви від суєтного життя, переданого вам від батьків, а дорогоцінною Кров’ю Христа, як непорочного і чистого Агнця» (1Пет. 1:18-19). Це стверджує і апостол Павло: «Бо ви куплені дорогою ціною. Отже, прославляйте Бога в тілах ваших» (1Кор. 6:20).

Аби спастися, потрібно тільки дві речі: Божа ласка і наша добровільна згода співдіяти з нею. Апостол Павло заохочує всіх: «…Зі страхом і трепетом дбайте про своє спасіння» (Флп. 2:12).

<< Гріхопадіння

Життя християнина – це постійна боротьба >>

Зміст