Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Успіння Пресвятої Богородиці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Колір Успіння – синій. Це колір небесної чистоти і глибини, незбагненної і загадкової, і в той же час – видимої і чарівливої. Це колір Вічного Життя, колір нескінченного буття і радості нев’янучої. У святі Успіння, як і в кольорі небесної блакиті, немає мороку і відчаю, немає безодні туги і холоду самотності, хоч і залишає нас нині, сходячи на Небеса, Та, Якій рід людський усиновився біля підніжжя Хреста. Так згідно обіцяного: «печаль ваша за радість буде» (Ін. 16:20) – печаль не заповнює наші серця, але виливається в церковних співах свята в радість і тріумфування про виконання обіцяного; нині Діва, вражаючи ангелів, «сходить від землі на Небо».

Це сходження почалося, коли слабкими Своїми дитячими ніжками Марія безстрашно долала круті східці Єрусалимського Храму, ведучі Її у Святе Святих. Воно продовжилося на джерелі в Назареті, коли Чиста Діва, піднімаючись вузькою стежиною, що веде в гору, почула архангельське благовістя, що збентежило Її: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах» (Лк. 1:28). Так, Вона зніяковіла, адже як не зніяковіти, почувши слова про те, що Ти, яка «мужа не знала» (див. Лк. 1:34), станеш Матір’ю, бо «Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим» (Лк. 1:35)! Але зніяковіла лише на мить і – прийняла ці слова у своє серце, повністю забувши про себе і усіма силами душі попрямувавши увись, на Небо, до Бога.

Мати-Діва сходила на Небо, коли разом з Сином Своїм і Богом несла тяготи Його служіння людям, коли не маючи місця, «де голови прихилити» (Мф. 8:20), Її Божественний Син поневірявся скорботними дорогами Святої Землі «в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі» (2Кор. 11:27). Мине час, і «всі роди» (Лк. 1:48) ублажатимуть Її, але це станеться потім, після блаженного і тихого Успіння; поки ж на батьківщині Своїх предків, у роді Своєму і народі Своєму, за непомилковим пророцтвом блаженного старця Симеона, меч пронизує душу Тієї, Яка покірливо і лагідно розділяє Хрест скорботного служіння Свого Сина.

І, звичайно, Вона сходила на Небо, коли піднімалася страшним схилом Голгофи. Не забудемо, що Мати бачила тяжку смерть Свого Сина! Згадаємо, що Вона чула Його останній крик, той самий крик, після якого «завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились» (Мф. 27:51,52)! Встояло тільки покірливе і лагідне материнське серце, бо Пресвята Богородиця виявилася вірна клятві, даній архангелові: «Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38).

Як встояти у вірі, коли зневірились найулюбленіші учні? Ті, про яких Її Божественний Син, вказавши на них рукою Своєю, сказав: «Ось мати Моя і брати Мої; бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя» (Мф. 12:48-50). І ось ці самі «брати» розбіглися в жаху. Як зберегти надію, коли Самий Син Її у відчаї волає з Хреста: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46)? Але сказано було одного разу Дівою: «Нехай буде Мені за словом твоїм». І вірною цьому слову Вона залишилася до кінця! За те і удостоїв Господь прийняти чисту душу Богородиці у святі Свої руки і возніс Її тілесно, першу із смертних, до Престолу Батька Свого.

Ось нам урок! Коли із «народжених жінками» (Мф. 11:11) до кінця, до денця, до останньої краплі викидають із себе усе земне, важке і тілесне, усе особисте, усе, що належить собі, коли усе життя цілком і без залишку присвячене Богові, тоді і Бог сходить з Небес на землю, з’єднуючись з немічною людською плоттю, бо Йому є, куди зійти, є, де вселитися! Тоді Сам Господь приходить до гробу Тієї, Яка усе Своє земне життя несла ясний вогник Свого серця увись до Божого Престолу. Бог сходить у скорботний морок смерті, і виявляється, що там, де Бог, – немає мороку, немає смерті, там тільки сон, тільки блаженне Успіння, тимчасове упокоїння перед чудовим і урочистим сходженням у Небесні Обителі, у Світло невечірнє. Те саме синє Світло Успіння, яке розливається нині таємничо у всьому Божому світі. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Успіння Пресвятої Богородиці