Роздуми редакції сайту, що присвячені постаті Розсудливого розбійника і небезпечності сподівань як він покаятися в останній момент . . .

Заздрість людська – ірраціональна річ, у неї немає жодної логіки. Люди готові деколи заздрити тому, кому заздрити взагалі немає за що. Приміром, розбійникові, який опинився поруч зі Спасителем на Голгофському пагорбі, на місці їхньої страшної страти. І кому, питається, спаде на думку заздрити людині, що опинилася в такому скрутному становищі? Де тут логіка? Чим мотивують люди свої заздрощі?

– А що тому розбійникові? Ну повисів трохи поруч з Христом і потрапив у Небесні обителі, а нам тут живи, мучся… – можна передбачити аргументацію людей, яким вистачило клепки позаздрити засудженому на смерть бандитові.

Цим заздрісникам просто невтямки, що для цього розбійника розп’яття поруч з Христом було останнім шансом на спасіння, втім, як і для другого розбійника. Просто один з розбійників цим шансом скористався, а другий – ні. І припустимо, якщо хтось із подібних заздрісників потрапив би в схожі обставини, в яких опинилися розбійники, де гарантія, що вони вчинять саме як першій розбійник, а не другий? Навіщо взагалі стосунки з Богом доводити до такої крайності, щоб залишався один-єдиний шанс на спасіння? Навіщо відкладати покаяння на невизначене «потім»?

Скільки питань, але відповідь на них одна: люди полюбили більше світ, ніж Бога, а докори сумління присипляють обіцянкою, що ще встигнуть налагодити стосунки з Богом. Кого вони тільки обманюють: власне сумління чи особисто себе? Навіщо настільки ускладнювати собі життя? Навіщо обманювати себе? Але любов до світу, до гріха і його ілюзорних принад, які він нібито обіцяє, примушують людей вдаватися до самообману, тішити себе, що якщо «такого розбійника» Господь простив в останню хвилину, то і нас простить.

Господь простить, якщо ви будете готові просити в Нього прощення, каятися у власних гріхах, а не викрикувати прокляття, як це робив другий розбійник. Загалом, останні години, хвилини перед смертю для багатьох людей стають як би підсумком, квінтесенцію всього життя: з чим людина жила – з тим вона і помирає. Не завжди відбувається так, але в багатьох випадках. І виходячи з цього, не варто тішити себе тим, що згадаєш в останню земну хвилину Бога, якщо не згадував Його протягом життя. Звісно, у сенсі покаяння, у жалю за скоєним у житті, а не ганьблячи Його пресвяте Ім’я. Саме так помирав розбійник, який казав Христові: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас» (Лк. 23:35), повторюючи знущання натовпу, який був присутній на місці Господньої страти.

І знову ж таки, де гарантія, що людина, яка не цікавилася Богом, не шукала Його у власному житті, буде поводитися в останню хвилину іншим чином? – Жодної гарантії, швидше навпаки, ця людина діятимете саме так, як діяв розбійник, який не покаявся у власних вчинках. От кого саме треба пригадувати, коли наступного разу захочеться приспати власне сумління запевненням, що доки є час на покаяння, що навіть в останню мить покаятися встигну.

А чому не варто пригадувати розсудливого розбійника? Адже він все ж таки зумів? – можна почути у відповідь на всі ці запевнення. Тут лише можна стверджувати, що приклад розсудливого розбійника настільки унікальний, що потрапив до Біблії як приклад поведінки, яка непритаманна переважній більшості людей.

Редакція сайту

Розсудливий розбійник