Розсудливий розбійник
Ісуса Христа розіп’яли, як ми знаємо з Євангелія, посеред двох розбійників. Один з них ганьбив Його і казав: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас». Інший же розбійник став дорікати свого товариша: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив. І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє! І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:39-43).
Так оповідає Євангеліє про глибоко повчальну і зворушливу подію: про помилування Христом розбійника, що висів поруч з Ним на хресті.
Чим заслужив розбійник таку милість і притому так швидко? Адже усі старозавітні праведники, включаючи св. Іоанна Предтечу, перебували ще в пеклі. Туди ж збирався спуститися і Сам Господь, втім не для того, щоб там страждати, а щоб вивести звідти в’язнів. Господь ще нікому не обіцяв Царство Небесне. Апостолам обіцяв лише, що Він візьме їх у Свої обителі, коли приготує їм там місце.
Отже, за що саме перед розбійником так швидко відкриваються двері раю? Вникнемо в стан душі розбійника і в навколишнє його оточення.
Розбійник усе своє життя провів у різних злочинах. Але, видно, у глибині його душі ще залишилася іскра добра, і коли він побачив стражденного Христа – ні в чому неповинного Праведника, Який молиться за Своїх ворогів, – у ньому пробудилася совість. Розбійник міг згадати пророчі слова Ісаї: «Немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті… Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:2-3,5). Так або інакше, дивлячись на Христа, розбійник немов опритомнів від глибокого сну. Йому ясно видалася відмінність між Ним і собою. Христос – найбільший Праведник, Який прощає Своїх мучителів і молиться за них Своєму Небесному Отцю, а сам розбійник – грабіжник і вбивця.
Поглядаючи на Розіп’ятого, розбійник немов у дзеркалі побачив, як він глибоко морально пав. У цей момент усе краще, що було поховано в глибині його душі, що огрубнула, несподівано пробудилося і стало шукати виходу. Розбійник став усвідомлювати, що ця трагічна розв’язка стала підсумком його власного беззаконня. Злісний настрій проти виконавців страти змінився в ньому почуттям глибокого покаяння. Замість того щоб звинувачувати інших, як робив це його товариш з грабежів і нещастя, він відчув самого себе винним перед судом Божим. Огидним і жахливим видалося йому його колишнє безпутне життя. Уся його душа стала рватися від колишнього бруду увись до світла, до Христа. Зовні нічого не змінилося. В очах катів він продовжував бути лиходієм, але в глибині душі він став перетворюватися в учня Христового.
Розбійник не міг не чути про великого Учителя і Чудотворця з Назарету. Що відбувалося в Іудеї і Галілеї було предметом багатьох розмов у народі. Але раніше це не привертало його уваги. Тепер же, виявившись разом з Христом в однаковому положенні, він побачив Його моральну велич.
Лагідність, всепрощення і молитва Христова за катів уразили розбійника. Не повагатися у Своєму вченні про всепрощення і переносити усю низькість людської злості від тих, яким творив благодіяння, міг лише Той, Хто Сам був джерелом Любові. Але найбільше потрясло розбійника звернення Христа до Бога, як до Свого Отця. У таких обставинах і з такою силою духу міг звертатися до Бога-Отця тільки Той, Хто дійсно усвідомлював себе Сином Божим.
У душі розбійника стала зароджуватися віра в Христа як в обіцяного пророками Спасителя. Натовп не упізнав Його, не зрозумів і відкинув, тому тепер Син Божий повертається в той Світ, з якого прийшов. Так, Він не може бути ніким іншим, як тільки обіцяним Месією. А якщо так, то Він владний прощати людям їхні гріхи! У розбійника зародилася надія, що він може бути помилуваний на майбутньому суді Божому. Адже якщо Ісус простив Своїх катів, то не відкине Він і того, хто розділив з Ним Його гіркі страждання.
Втім, звернення до Ісуса із словами участі і покаяння буде зустрінуте знущанням натовпу, що зібрався тут. Визнати Його Сином Божим – означає накликати на себе ще більший гнів юдейських старійшин. Але що означає їх гнів? Адже вони не зможуть заподіяти йому мук більші за ті, які він вже терпить. Та і що можуть означати гнів влади або кепкування натовпу для того, хто незабаром повинен з’явитися перед Небесним суддею. Нехай ті, які гноблять Христа, ганьблять і його. Цим вони з’єднають його долю з долею Сина Божого!
І ось, урозріз усьому, що відбувалося навколо, розсудливий розбійник став перестерігати свого товариша, а потім звернувся до Христа з благанням: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» Те було благання повне покаяння і віри. У цей момент народився істинний учень Спасителя.
Колишні учні повагалися у своїй вірі в Ісуса, бо вони чекали в Ньому земного Царя і хотіли розділити з Ним Його земну славу. Але приниження і розп’яття Христа поколивали їх віру, і вони покинули Його. Навіть улюблений учень Христовий апостол Іоанн, хоча і перебував вірним Ісусові і пішов за Ним до Голгофи, але він ще не в повній мірі увірував у Божественність Учителя. Лише після Воскресіння Христового, увійшовши до порожнього гробу і побачивши пелени, якими під час поховання обгорнули тіло Спасителя, і хустину, яка була на голові Його, апостол Іоанн «побачив, і увірував».
У ці страшні хвилини на Голгофі один лише розсудливий розбійник зрозумів, що Царство приниженого і відданого на ганебну смерть Ісуса «не від світу цього». Але саме цього Царства і почав бажати розбійник: зачинялися за ним ворота земного життя, відкривалася вічність. Рахунки із земним життям у нього були покінчені, і він почав готуватися до життя вічного. Тепер біля порогу вічності для нього перестали бути принадними оманливі блага світу цього. Він усвідомив, що справжня велич полягає у величі духу, і в праведному Ісусові він побачив Небесного Царя. Не щастя або слави він став просити в Нього, а лише помилування.
Віра розбійника, що народилася з преклоніння перед моральною величчю Христа, виявилася навіть міцніша за віру Апостолів. Він відкрито перед ненависниками Христовими сповідував Його Господом. Цим він став першим сповідником віри і навіть мучеником за Христа. Дійсно, якщо він не побоявся визнати своїм Господом Того, Кого усі відкинули і над Яким зосередилася уся ненависть начальників і натовпу, він, поза сумнівом, не устрашився б і постраждати за Нього. Таке глибоке покаяння розбійника народило в ньому упокорювання, що у свою чергу послужило міцною основою віри.
Господь обіцяв: «Кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10:32). Розбійник сповідував Христа тоді, коли ніхто не наважився зробити це. Він перший пізнав Царство Христове, тому і першим входить у нього. Він перший увірував в «Ісуса Христа‚ i то розп’ятого» (1Кор. 2:2), перший проповідував Христа розіп’ятого, Який «для юдеїв спокуса, а для еллiнiв безумство» (1Кор. 1:23). Тому він перший і відчуває на собі милість і силу Божу.
Повне розкаяння у своїх злочинах, глибоке упокорювання, тверда віра в розіп’ятого Господа і сповідання Його тоді, коли весь світ відкинув Його, – ось з чого сплетений вінець, що вінчав голову колишнього розбійника, ось з чого скувався ключ, що відчинив йому двері раю!
Багато хто з нас, довільно грішачи, сподівається на передсмертне покаяння і спасіння за прикладом розсудливого розбійника. Але чи здатні ми на його подвиг? Чи виявимося ми здатними тоді миттєво морально переродитися і духовно піднятися подібно до супутника Христового? Чи не захопить нас раптова смерть, залишивши нас обдуреними в надії на покаяння перед смертю?
«Господь помилував розбійника в останню годину, щоб ніхто не зневірявся. Тому не відкладай, грішнику, своє покаяння, щоб гріхи не перейшли з тобою в інше життя і не обтяжили б тебе надмірним тягарем», – закликає усіх блаженний Августин.
Розсудливість розбійника, що розкаявся, нехай буде нам прикладом рішучого покаяння. Потурбуємося про своє повне внутрішнє виправлення, віддаючи себе цілком волі Божій і просячи в Христа милості і благодаті.
За матеріалами сайту: https://stjohndc.org