Одне з біблійних питань, що часто ставляться: «Як врятувався розбійник на хресті?». На нього буває два варіанти передбачуваних відповідей. Перший – це диво і «тільки Богові відомий» дар благодаті (промисел). Ця відповідь виходить з положення, що «благодать не там, де чесні і хороші люди. Благодать там, де благодать. Вона може увійти до серця, що підготовлене очищенням і мудрістю, а може відвідати «виродка». Але «може» не означає «повинна» (А. Кураєв). Друга відповідь визначеніша, але не суперечить першій і не виключає Божої рятівної благодаті. Це коли потрібен вільний вибір людини, її совість, що пробудилася. У даному випадку розбійника, що врятувався, називають «розсудливим розбійником». «Тоді як один з них, мабуть, ще більше озлобившись від мук і шукаючи предмет, на який можна було б звернути своє озлоблення, став за прикладом ворогів Господніх, ганьбити Його, наслідуючи їх, другий розбійник, очевидно не в такій мірі зіпсований, що зберіг почуття релігійності, став напучувати свого товариша» (архієпископ Аверкій (Таушев)).

Але можна детальніше уявити цей момент страти через розп’яття, переживання-думки розбійника, що врятувався, ті ключові моменти, через які, згідно з Божим промислом, пробуджувалася свідомість і приходило розбійникові рятівне одкровення. У згоді з біблійним словом у цьому тлумаченні передається логіка того, що відбувається.

Розбійник страждав на хресті від болю, страждав у душевній агонії від безвиході, переживаючи свою останню годину, або – не одну довгу годину в муках змученої плоті.

Проте в душі він відчував кожну мить втраченого свого життя. Він втрачав цей премудрий влаштований світ – світ Божий, втрачав свою особу – унікальний образ людської душі і неповторної індивідуальності, що відчувається у світлі самосвідомості.

Розбійник як ніколи відчував себе жалюгідним, нікчемним і самотнім. Він зрозумів, як обманувся в житті, обравши насильство, розбрат і життя лише свого тіла.

Він би готовий був жити вже по-іншому, якби йому трапилася ще раз така нагода.

Розбійник відчув різницю між прожитим своїм руйнівним, відірваним від інших душ життям і творчим життям – життям у любові і єднанні. І якщо довелося б віддати життя, прожите по совісті, то це було б зовсім інше.

Тоді б не страждала душа: праведність забезпечує моральну стійкість, любов до ближнього не дозволяє відчувати самотність, життя набуває сенсу і певної надії.

Але на жаль, розбійник зараз переживає повний відчай, і це його «прозріння» тільки посилює страждання. Правда явилася, як відплата, «закликаючи все, що минуло, на суд істини». А сама його доля – страта через розп’яття, чітко відбиває причину і наслідок його життєвого вибору, підтверджуючи «суд істини». Для розбійника настав вже суд Божий.

Проте, розбійник звернув увагу, що цей так званий «суд» не такий справедливий до поруч розіп’ятого Ісуса, в якому не було жодної провини, в усякому разі, що заслуговує на смерть. До того ж, увесь гнів і образи натовпу обрушувалися на Нього, як на найзатятішого злочинця. І «судді» ті за їх поведінкою і неприхованою ненавистю були схожі на таких же вбивць, що ні чим не відрізнялися від самого розбійника, а можливо і гірше. У будь-якому випадку, це були не судді, а звичайні грішники і по совісті своїй такі ж вбивці, що заслуговують засудження.

По дорозі до Голгофи Ісус про це і попереджав світ. Так, Він говорив народу про суд Божий, коли їх вели на страту (див. Лк. 23:28-31). Ймовірно, що розбійник чув слова Христові.

Ці так звані судді визнали помилування бунтаря Варавви, і це тільки сильніше підтверджує, що Ісуса залічили до розбійників, і Він дійсно узяв на Себе гріх світу.

Тепер слова Ісуса про суд Божий сталі близькі серцю розбійника, і той почав розуміти, що в цій яскравій картині контрастів і збігів лежить промисел Божий. І ці події колись набудуть свого логічного підсумку у світлі відновлення істини!

І вже якщо цей Праведник «інших зціляв, а себе не може врятувати», то це явно людина Божа і суду Божого цьому народу не уникнути. З усього видно, що це Пророк Божий, якщо не сам Месія, Христос. Бо розбійник також знав, що Ісус говорив про царство Своє. Можливо і про те, що Ісус називав Бога Отцем Своїм.

Народ і начальники глузували з Ісуса, кажучи: «Інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець» (Лк. 23:35). А також воїни казали Ісусу: «Якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам» (Лк. 23:37).

Між тим, «один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас» (Лк. 23:39).

І от, перший розбійник, що повірив у Христа, докоряв того і казав: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив» (Лк. 23:40,41).

Так розсудливий розбійник увірував і сповідував Христа – Мужа скорботи, що пізнав болісті. Бо «серцем вiрують для праведности, а устами сповiдують для спасiння» (Рим. 10:10).

Щойно розсудливий розбійник прорік слова правди, сповідав Мужа Скорботи, йому просяяло світло спасіння, і він відчув звільнення у своїй совісті. У своєму серці він відчув інше життя – життя благодаті, мир і спокій.

Розсудливий розбійник набув надії. І сказав Ісусові: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!».

Маючи надію, але перебуваючи в покаянні і упокорюванні, розбійник лише попросив Ісуса про нього згадати. Тим самим видно, що розбійник має щире покаяння і усвідомлює себе негідним Царства Небесного.

Лише певна надія жевріла в його звільненому серці, і невеликі плоди праведності, коли він волею випадку зміг побачити Хрест Ближнього і через те пізнати Бога.

«І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю».

Автор: Михайло Пушкарський

Розсудливий розбійник