Як стати щасливим

Порадами, як досягнути щастя в земному житті ділиться психолог Дмитро Семеник . . .

Легенда про поганий настрій

Одне з найдавніших питань, які мені доводиться чути: «Як настрій?» Це питання здається мені не зовсім ввічливим. Я ж вас не запитую: «Ти сьогодні чистив зуби?», «Ти сьогодні нікого не пограбував?» А ви чому підозрюєте мене в нехорошому?

Щоб пояснити вам своє нерозуміння, я придумав таку метафору. В одній країні жили люди, яким ніщо не приносило такого задоволення, як бути чистими і красивими. Це було буквально головною радістю в житті для них. І тому, коли, зустрічаючись, вони запитували один одного: «Як твій настрій?», це означало – «Ти сьогодні чистий?»

Але проблема в тому, що в тій країні були просто жахливі дороги, тротуари і навіть стежини. Буквально яма на ямі, причому глибокі. Тому вийти з дому і не забруднитися – було рідкісною удачею. Тому найчастіше на питання «Як настрій?» – жителі тієї країни зазвичай відповідали: «Ну… сам бачиш».

Зрозуміло, що жителі цієї країни могли б бути завжди щасливими, якби вони умивалися, адже водопровід у них був. Але в цьому і дивність – вони не знали, що можна вмиватися – і будеш чистим.

Здається, що герої цієї притчі поводяться досить безглуздо. Але насправді вони поводяться анітрохи не безглуздіше, ніж усі ті люди (реальні, не з притчі), які дозволяють собі відчувати поганий настрій.

Чому ми всі віримо, що людина має бути чи бувати нещасною, сумною, тривожною і залишатися в цьому стані, нічого не роблячи, щоб змінити ситуацію? Що це за безглузда ідея і чому вона так поширилася?

Насправді, гігієна душі дуже схожа на гігієну тіла, і так же потрібна, якщо не більше. Не випадково героям моєї притчі доставляє величезну радість бути чистими. Людина влаштована так, що у своїй нормі, такою, якою вона має бути, з чистим сумлінням, вона щаслива, вона невпинно радіє. Позбавляє нас радості, породжує смуток, злість, занепокоєння страх – все те, що ми відносимо до поганого настрою – те, що забруднює наше сумління. Значить, якщо ми піклуватимемося про чистоту свого сумління як піклуємося про чистоту тіла – ми забудемо про поганий настрій і перестанемо ставити один одному це дивне питання.

Адже коли ми забруднилися – ми умиваємося, коли забилися – мастимося йодом, коли порвали одяг – зашиваємо його. Чому ж ми не робимо того ж самого зі своїм настроєм, як безглузді і нещасні герої моєї притчі?

Нехай кожен дасть відповідь на це питання сам. У мене є лише одне пояснення – люди не знають, як лікувати свій настрій.

Задоволення – підміна радості

Сучасній людині відомі лише сурогати поліпшення настрою – секс, базікання, різні видовища, танці, малі, а іноді і великі перемоги, володіння красивими і дорогими речами, ігри, вишукані страви і вина, подорожі, колекціонування, заздрість оточення, іноді – легкі наркотики. Хіба не це дарує радість?..

Ні, усе перераховане вище – не радощі. Це лише задоволення. Задоволення – підробка, підміна радості. Якщо ви шукали щастя, йдучи шляхом задоволень, навіть якщо не встигли ними пересититися, ваше розчарування і спустошеність цілком закономірні. Усі задоволення швидко вичерпують себе і залишають після себе тугу. Як за сп’янінням йде похмілля.

Позашлюбний секс залишає після себе пересичення, втому і нездатність любити. Телевізор та інші видовища стомлюють і позбавляють здатності до творчості. Володіння красивими речами не дає нічого, окрім бажання дістати ще цінніші речі. Якою б вишуканою не була страва, якогось кілограма вистачить, щоб вона стала такою ж нецікавою, як простий хліб, та і для болів у животі цієї кількості вистачить. Про наркотики і комп’ютерні ігри говорити не будемо, оскільки пересічній людині зрозуміло, що це хвороба. Заздрість або повага оточення – так, це приємно, але, прислухавшись до себе, зізнаємося чесно, гірчить ця приємність, і якось від неї недобре, неспокійно…

Окрім задоволень – цього сурогату щастя, – існує і справжня радість. Справжня радість не залишає після себе похмілля. Вона набагато приємніша, ніж задоволення, вона не послабляє і не руйнує людину, а навпаки – робить її здоровішою і сильнішою. А головне – радість доступна всім. Щоб мати радість, не потрібні гроші, краса, великий розум, якісь особливі таланти. І абсолютно не потрібна ніяка «удача». Радість доступна всім і кожному. Тут усе залежить лише від вас. Фраза Володимира Короленко «Людина народжена для щастя як птах для польоту» вірна. Причому абсолютно кожна людина народжена для цього.

Чисте сумління і добро радують душу

Так як отримується радість? Від чого залежить та кількість радості, яку ми маємо? Усі закони всесвіту, усі істини – прості. Закон радості звучить так: «Коячи зло, людина страждає. Чинячи добро – радіє».

Зрозуміло, чинячи добро, треба перестати коїти зло. Інакше вийде, що однією рукою збираємо, другою – розкидаємо. І залишаємося ні з чим. Тому чистота сумління – необхідна умова радості.

Якщо цей закон вірний, виходить, що людина може постійно радіти, якщо постійно берегтиме своє сумління і робитиме добро. І такий спосіб життя природний для людини. Я знаю таких людей, які практично при кожному, великому і малому, виборі між добром і злом вибирають добро і постійно радіють.

Можливо, це звучить для вас якимсь дивацтвом – постійність у добрі і радості. Можливо, такі люди здаються «блаженними», у сенсі дурненькими чи слабкими, раз вони не беруть участь у загальній війні за задоволення, в якій ми всі з такою старанністю і винахідливістю б’ємося один з одним, б’ємося до озлоблення, до ран і нерідко до насильницької смерті.

Ні, ці люди далеко не дурненькі і зовсім не слабкі. По-перше, переможців не судять. А вони переможці, раз вони виграли в цьому житті найповніше і постійне щастя. По-друге, бути постійним у добрі не так-то просто – потрібні увага, розсудливість, багато знань, сила волі і завзятість набагато більша, ніж для того, щоб стати мільйонером. По-третє, далеко не всі ці люди ченці чи якісь аскети, багато хто з них має гроші, жіночних красивих дружин (чи гідних чоловіків), добрих дітей, будинки і пошану оточення. Просто вони інакше ставляться до всіх цих благ.

А якщо нам і здається в постійній радості щось дивне, то це тільки тому, що ми самі не розуміємо того, до якої міри наша свідомість перебуває під владою тих словесних і видимих образів, що атакують нас ззовні. Психологи знають, що навіть декілька десятків разів повторена словесна формула може дуже сильно змінити наше ставлення до речей. Але ж кожен з нас тисячі разів чув рекламні салогани, на кшталт: «Візьми від життя усе», бачив у тих же рекламних роликах хибні образи щастя (пов’язані із споживанням певних послуг і товарів), отримував такі ж хибні установки з багатьох серій телесеріалів.

Це все схоже на учителя фортепіано, який учить нас стукати по кришці, по бічних стінках, по ніжках інструменту, по чому завгодно, окрім клавіш. Ми слухаємося, стукаємо, але музики все не виходить. А що в цьому дивного?

«Але ж я не кою зла!» – скажете ви.

Якщо вам погано, з цього переконливо виходить, що ваше сумління не чисте. «Хто коїть зло, той страждає».

Так, ви не вбивали, не крали, не спокушали чужих дружин і чоловіків, не зверталися до магії. І дуже добре, що не коїли цього, а то б вам було ще гірше. Не думайте, що злодіям, навіть з вищих ешелонів влади, і відомим спокусникам добре живеться. Ні, вони нещасні, бідні люди, хоча і не завжди розуміють, до якої міри і чому вони нещасні. Як свідчить народне прислів’я, «Злодій краде не для прибутку, а для своєї загибелі». І, передусім, звичайно, для загибелі душі, для занурення її в морок.

Але окрім такого великого і явного зла, є і менш помітне. Яке в міру накопичення позбавляє нас здатності радіти і все глибше занурює в смуток і нелюбов до себе і людей, що нас оточують. Зло – це все те, що протилежне добру. Скупість протилежна до щедрості, жорстокість – милосердю, розпуста – чистоті, хвастощі – скромності, гординя – упокорюванню, гнів – терпінню, образливість – прощенню, ненависть – любові.

Судити про добро і зло не можна шляхом порівняння себе з оточенням. Ви ж розумієте, що більшості оточуючих вас людей питання добра і зла байдужі. Адже сама пропагована ідеологія сьогодні – байдужість (толерантність). Той, хто хоче виправдати себе, порівнює себе з тими, хто гірший за нього. Наше головне мірило – наше сумління. Власне, для того поганий настрій нам і дається, щоб ми знали, що зробили щось не так, і тому треба виправлятися.

Навіть у маловажних справах ми розуміємо, що треба вчитися, тренуватися. Для розрізнення добра і зла нам дане сумління, але, проте, і тут вимагається навчання, тим більше, що сумління наше часто глибоко закопане під шаром таких вчинків, які ми скоювали, йдучи проти сумління. Адже сумління схоже на такий будильник, який перестає дзвонити, якщо його не слухають. Раз від цього залежить наше щастя, потрібно серйозно зайнятися вивченням того, що ж таке зло, що таке добро, як уникнути першого і робити друге.

Можливо, ми помічаємо, що коли ми ображаємося, заздримо, жадаємо помсти, ремствуємо на долю, хвалимося, обманюємо, засуджуємо, нам стає недобре. Але ми думаємо про те, що це відбувається з нами внаслідок зовнішніх обставин – нас образили, комусь незаслужено пощастило більше, ніж нам, обставини змусили нас збрехати і т. д. Ми звикли вважати це природною реакцією на зовнішні обставини. Якщо ми і вважаємо це злом, то вимушеним, тим більше, що всі так поступають. Таким чином, ми добровільно записуємо себе в раби обставин.

Насправді всі ми – вільні люди. Абсолютно вільні! Кожного разу ми приймаємо рішення, вибираємо між злом і добром, а потім несемо повну відповідальність за свій вчинок. Причому, наші емоції, невисловлені слова – такі самі вчинки, як і зовнішні справи, ними ми теж можемо і повинні управляти, якщо хочемо, щоб нам було добре.

Наша реакція на зовнішні обставини – не природна, а звична. Це результат злої звички. Часто ми вибираємо боязку, рабську позицію, виправдовуючи себе непереборністю звички або тим, що «усі такі». Але обманюємо цим ми тільки самі себе, і нікого більше. Адже наша свобода робити добро і зло – безперечний факт. Він підтверджений мільйонами життів людей, які навчилися перемагати зло в собі.

Ми не лише самих себе можемо робити добріше чи зліше, ми своїм добром і злом перетворюємо навколишній світ, роблячи його добрішим і прекраснішим або злішим і потворнішим. Ми творимо цей світ своїми думками і справами. Добру людину оточують хороші люди, деякі з яких до зустрічі з нею були злими, і красиві речі, хоча і не обов’язково дорогі.

Усе залежить лише від нас – від того, що ми вибираємо, добро з його постійною працею чи зло з його самообманом і самовиправданнями. Поєднувати те і друге неможливо. Якщо ми хочемо жити в радості – ми вибираємо добро і працюємо над тим, щоб очиститися від того зла, яке ми скоїли раніше, і бережемося від нового зла.

Перевірити, чи правду я кажу, ви можете досить швидко. Постарайтеся уникати зла. Зверніться до свого сумління і пригадайте те зло, яке ви вже скоїли. Розкайтеся в ньому. Зробіть хоч би одну-єдину добру справу. І тоді щось може відкритися вам…

Але пам’ятайте: людина інертна. Звикнувши йти шляхом слабкості і зла, вона може залишитися на цьому шляху, навіть якщо знає, як добре на іншій дорозі. Усім нам це властиво. Для того, щоб залишитися на шляху радості, потрібна певна рішучість і воля. Треба стежити за собою, щоб міняти наші звичні реакції на добріші.

До якої реакції на образу ми звикли? «Око за око, зуб за зуб». Важко прощати, здається, неначе, прощаючи, ми чогось позбавляємо себе. Але одна мудра людина сказала: «Якщо ти не прощав від щирого серця людину, яка тебе образила, ти ще не знаєш справжньої радості».

Так постараємося подивитися на своє життя новим поглядом, щоб відкрити своє серце тій радості. Адже серце створене для радості і хоче повернутися до цього.

Автор: Дмитро Семеник