Ставлення до евтаназії

Про причини, через які люди по різному ставляться до евтаназії, роздумує Михайло Лукін . . .

Як і стосовно інших питань, відносно припустимості евтаназії люди притримуються різних думок: хтось виступає за неї, хтось – проти. Обидві сторони наводять аргументи, що захищають їхню думку і спростовують думку опонентів. І перш, ніж почати роздуми з цього питання, слід пригадати, що мається на увазі під терміном евтаназія. Адже часто посеред суперечки, деколи доволі запеклої, неочікувано з’ясовується, що люди, або їх частина, до кінця не розуміють предмет спору, тобто те, про що вони власне сперечаються. Тому спочатку слід навести визначення цього терміну, щоб згодом відштовхнувшись від нього висловити власну думку.

Отже, евтаназія – припинення життя людини у швидкій та безболісний спосіб. Її застосовують для людей котрі мають невиліковне захворювання й більше не хочуть терпіти біль.

І тут відразу з’являється кілька підводних каменів. І мова не про припинення життєдіяльності у швидкій та безболісний спосіб. Хоча знайдеться чимало людей, які почнуть доводити свою думку (і, певно, заперечувати іншу) стосовно способу проведення цієї процедури, а мова зараз про те, наскільки може бути невиліковним захворювання, що дозволяє лікарям вдатися до евтаназії. Адже хронічні бронхіт чи гастрит теж, у принципі, є невиліковними захворюваннями і непокоять людину до самісінької смерті. І це зовсім не глузування, адже знайдеться немало людей, які будуть трактувати ці хвороби саме невиліковними, що дозволить їм вдатися до евтаназії.

Те саме стосується болю, адже в людини в певний момент може бути депресія, між іншим, доволі поширене явище, і через цю депресію, людина захоче звести рахунки з життям, а тут на додачу в неї виявлять якусь хронічну, вважайте, невиліковну хворобу, що дозволить медперсоналу здійснити смертельну ін’єкцію… Часто без згоди самого пацієнта, але із згоди зацікавлених осіб: спадкоємців, страхової компанії, загалом всіх, хто так чи інакше зацікавлений у передчасній смерті конкретної людини. Отже, евтаназія дає широке поле діяльності для певних зацікавлених осіб.

Звісно, наведені аргументи не переконають людей, які виступають за евтаназію. Втім, ці аргументи наводилися не з метою когось переконати, а просто вказати на той факт, що завжди знайдуться люди, які перекрутять будь-яку, навіть найбезпечнішу річ, на ефективний засіб для просування власних інтересів, часто зі шкодою (а у випадку евтаназії – смертельної шкоди) для оточення. І жодні регламенти і приписи таких ділків не зупинять, просто із збільшенням складнощів і ризиків використання чергового «ефективного засобу», зростатиме ціна вирішення питання.

Взагалі, про припустимість/не припустимість евтаназії можна говорити днями, якщо не тижнями чи місяцями. Що, власне,  і відбувається у світі. Але можна не сумніватися, спільного рішення з цього питання не буде знайдено і щоб збагнути цю просто істину, варто просто задуматися як сприймають саме життя противники і прихильники евтаназії.

Для переважної більшості противників евтаназії: життя – це дар Божий, який може забрати, тобто позбавити його, лише Господь Бог. Якщо ж людина чинить це: чи з іншою людиною, чи із самою собою – це іменується вбивством. Зокрема аборт з біблійної позиції теж розцінюється як вбивство. А земні страждання на думку цих людей допущені Богом для того, «щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). Так що в земних стражданнях, згідно їх логіки, є сенс, який повинна відкрита кожна людина для себе особисто.

Якщо ж люди вважають, що їхнє існування обмежене лише земним життям, а смерть кінцево припиняє це існування, після чого вони зникають, то вони часто виступають за смерть, щоб не затягувати земні «страждання». У «лапки» це поняття взяте не просто так, адже людина може просто втомитися від життя, або ж перебувати в депресії, і через це захоче звести рахунки із життям, хоча у фізичному плані може бути цілком здоровою. Для таких людей життя – це їхня власність, а не дар Божий, через те вони самі в праві вирішувати як їм скористатися своєю власністю: чи жити далі, чи позбутися власного життя.

Яка з цих думок вірна, а яка – ні, вирішувати слід кожному, і відповідно цього буде формуватися особисте ставлення до евтаназії. Як і до багатьох значущих життєвих питань.

Автор: Михайло Лукін

Роздуми про навколишнє життя