Маленька людина в пошуках опори в житті

Про те, хто ж це така – «маленька людина», роздумує священик Сергій Круглов. . .

Тема «маленької людини», яка часто-густо піднімається в літературі, – це взагалі тема всього нашого життя. Маленькі люди – це все ми, наші батьки, бабусі, дідусі.

З першого погляду може здатися, що ця тема недостатньо серйозна: багато хто з нас звик мислити глобально, історичними чи релігійними категоріями, об’єднуючи усіх в одне потужне ціле: «Ми – народ, ми – Церква» і так далі. Але ж це глобальне «ми» складається з конкретних маленьких «я».

Насправді тема ця дуже важлива: Господь прийшов у наш світ і став людиною для того, щоб привернути до Себе не лише якийсь народ або якусь велику спільність. Він прийшов для того, щоб врятувати і привернути до Себе кожну окрему людину. На Хресті Він помер за кожного з нас. І Він продовжує це робити щодня.

Серед моїх парафіян багато людей, які виживають в абсолютно нестерпних умовах, які доглядають за своїми хворими близькими похилого віку, людей, які проводять своє життя наодинці і не можуть знайти собі супутника життя, людей, які борються із страшними хворобами, але, самі будучи хворими, допомагають іншим, людей, які тягнуть важкий хрест відповідальності за близьких і не дають волі своїм нереалізованим мріям, або, навпаки, заради своєї мрії, своєї творчості, жертвують життєвим спокоєм, благополуччям, репутацією.

Усе це – життя маленьких людей. І видно, що Євангельська звістка, нехай навіть не завжди усвідомлено, але діє в усіх них. Бо Євангельська звістка, перш ніж була записана чотирма апостолами-євангелістами, задовго до того була написана в нашому сумлінні і в нашому серці.

Маленькі люди – це часто зовні непримітні, але чудові люди, які розчули цю звістку у своєму житті і живуть по ній.

Страх відповідальності

Багато біди приносить, напевно, невміння і небажання бути вільними. Дуже багато людей спокушаються цим і вибирають залежність, вибирають рабство. Хтось вибирає пияцтво, наркотики, комп’ютерні світи. Хтось включається в те колесо життя, яке пропонує навколишній світ: знайти роботу, стати своїм у суспільстві, узяти кредити, стати «не гірше за інших». Він влізає в цю кабалу, хоча його душа приховано стогне. А потім кається: «Як мені важко. Але я не можу нічого змінити, я включився, я повинен жити цим життям».

Так, з одного боку, йому важко. А з другого боку, усе це як би підтримує людину, вона відчуває хоча б якісь, але плечі навколо себе, вона відчуває суспільство, загальну течію і виправданість свого життя цією течією. Виявитися абсолютно одному проти життєвої течії – це важко.

Хтось з людей живе міфами, не даремно ж знову в Росії набирає силу культ Сталіна. Він, до речі, був і раніше. «Шофери колесять по всій землі зі Сталіним на лобовому склі», – пам’ятаєте рядки із вірша Гандлевського? Я це пам’ятаю ще з 80-х років, з часів юності, коли водії-далекобійники розміщували фотографію Сталіна на лобовому склі. Його пам’ятали, тому що образ вождя, образ харизматичного лідера, був завжди потрібний багатьом людям. Вони не можуть жити без нього. Їм треба, щоб хтось керував нами, щоб хтось, як казав Достоєвський, не просто дав хліба, а узяв у свої руки нашу совість, пояснив нам сенс нашого життя, виправдав нас.

До речі, буває, саме з цієї причини люди йдуть у Православну Церкву. Вони шукають там не Христа, не Царства Божого і правди Його, вони шукають ту же саму опору в житті. Приклад впорядкованого життя, в яке вони могли б включитися і в якому вони б бачили себе виправданими, правими. Звідси виростає православне фарисейство: «Я – православна людина, справно молюся, усі свята і пости дотримую, значить, я виправдана». Наступний крок: «Раз так, я можу судити усіх, хто цього не дотримує».

Усе це різновиди залежності людини, її міри несвободи.

Бути вільним дуже важко, бо, передусім, свобода припускає відповідальність.

Якщо ти хочеш мати відносно повну свободу, то, значить, ти береш на себе відносно повну відповідальність за своє життя, за все, що ти робиш, за тих людей, які навколо тебе. Небажання відповідальності – це страх перед несенням хреста, бо відповідальність можна прийняти тільки вільно, як вільно приймають хрест. Хрест не можна покласти на когось, хрест можна тільки прийняти самому.

Але сказавши «а», не можу не сказати і «б»: цей хрест свободи і відповідальності приймають, як і всякий хрест, тільки з рук Христових. «Ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:30). Втім, це вже, здається, виходить за рамки нашої невеликої розмови.

Автор: священик Сергій Круглов

Як стати щасливим