Проповідь священика Сергія Ганьковського в Неділю перед Богоявленням . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

У невеликому фрагменті останнього послання апостола Павла своєму духовному синові Тимофію, незадовго до того поставленому єпископом у місто Ефес, у посланні, яке ми прочитали щойно за літургією, «апостол язичників» (Рим. 11:13) у коротких словах підсумував усе своє життя. «Бо я вже стаю жертвою, і час мого відходу настав» (2Тим. 4:6), – пише він з римської в’язниці, чекаючи там швидкої і тяжкої страти. І от перед лицем смерті, що ж ставить собі в заслугу той, хто «потрудився …більше за …усіх» (1Кор. 15:10), хто обійшов півсвіту, проповідуючи «Христа розп’ятого» (1Кор. 1:23)? Він переконаний, що йому «готується… вінець правди» (2Тим. 4:8) за те тільки, що він «віру зберіг» (2Тим. 4:7), тобто залишився до кінця вірний тому дивному переживанню, коли благодать Божа зійшла на нього, раніше лютого гонителя Церкви Христової, коли він, «дихаючи погрозами та вбивством» (Діян. 9:1), прямував у Дамаск.

З апостолом Павлом сталося те саме диво «хрещення вогнем» (див. Мф. 3:11), про що Предтеча попереджав тих, хто приходив до нього приймати у водах Йордану «хрещення покаяння» (див. Мф. 3:11). «Враз осяяло його світло з неба» (Діян. 9:3), так само як колись інших апостолів осяяли вогненні язики «і спочили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого» (Діян. 2:3,4).

«Євангеліст Старого Завіту», пророк Ісая закликає нас приготувати душі свої до прийняття цього вогненного хрещення – зішесття Духа Святого в сокровенну глибину людської істоти: «Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мк. 1:3). Що може перешкодити «Духові Премудрості, Духові Розуму, Духові Страху Божого»? На чому може спіткнутися Бог? Не на скелях же, не на вибоїнах! Всемогутній Творець світу «не має де голови прихилити» (Мф. 8:20), не в тому, звичайно, сенсі, що Йому спати ніде. Господь не знаходить заспокоєння там, де Він тільки і міг би знайти його, – в очищеній покаянням, просвітленій молитвою душі людській, бо «всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного» (Пс. 13:3).

Ось чому останній пророк Старого Завіту і Предтеча Христовий Іоанн сподівається, що в душах наших «кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги – рівними» (Лк. 3:5). Ми – повинні очиститися, бо «у лукаву душу не ввійде премудрість і не буде жити у тілі, поневоленому гріхом» (Прем. 1:4). І от Ангел Пустелі Іоанн звершує у водах Йордану хрещення покаяння, яке приготовляє Хрещення Духом Святим, яким хреститиме Він, очікуваний, але ще невідомий Син Божий.

Хрещення Святим Духом є занурення у «вогонь‚ що поїдає» (Євр. 12:29). Недаремно новонавернений християнин виходить з купелі хрещення і одягається у свій «найкращий одяг» (Лк. 15:22), коли співається тропар «Ризу подай мені світлу, Ти, що одягаєшся світлом, як ризою». Це той же самий Світ благодаті Святого Духа, яким осяяний був жорстокий гонитель Савл на шляху в Дамаск! Це той же вогонь, який охрестив, обійняв його, перетворивши несамовитого переслідувача християн на палкого проповідника Істини, у благовісника Царства. Це той вогонь, про який пізніше, вже ставши апостолом, він написав у Посланні до Коринф’ян: «Діло кожного виявиться; бо день покаже, тому що у вогні відкривається, і вогонь випробовує діло кожного‚ яке воно є» (1Кор. 3:13). Апостола випробував вогонь благодаті Святого Духа, що знищив усе дрібне і тимчасове в його душі і наситив його енергією віри, яку цей служитель Христовий проніс через усе своє нелегке життя, за що і сподівається він отримати «вінець правди» (2Тим. 4:7).

Так і всякий християнин сподівається на помилування і поблажливість, на милосердя і диво прощення, хоча і важко собі уявити, що кожен з нас так само легко, як апостол Павло, зміг би сказати про себе: «Подвигом добрим я змагався». А якщо нічим нам хвалитися, підводячи підсумок свого життя, на чому ж тоді ґрунтується надія наша? Що примушує нас вірити в те, що вогненна благодать Святого Духа не спалить нас «вогнем невгасимим», що залишиться в нас щось таке, про що каже Предтеча і Хреститель Христовий, коли закликає народ поки що не до вогненного, але водного «хрещення покаяння»? Адже вже одного разу хрещені Духом Святим, що одного разу вже пережили особисту П’ятидесятницю в Таїнстві Миропомазання, ми стільки разів зраджували обітницям хрещення, стільки разів зраджували благодаті, що була дарована нам!

Та все ж – надія залишається! Залишається тому, що для кожного з нас, доки ми живі, як і раніше залишається можливість покаяння. Господь продовжує наше життя не для того, щоб ми обжиралися і упивалися, не для того, щоб ми утверджувалися на цій землі у свідомості власної значущості і величі. Бог милосердствує і жаліє нас для того, щоб «глас вопіющого в пустелі» одного разу знову міг покликати нас за собою: «Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне» (Мф. 3:2). Бог чекає від нас того, що, почувши цей пророчий голос, ми і справді нарешті омиємося в очищаючих водах «хрещення покаяння», яке на кожній сповіді знову і знову пропонує нам Церква Христова. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя перед Богоявленням