Підсудні

Страшний суд, Занобі Строцці

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Неділю про Страшний суд . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

При усьому різноманітті наших життєвих покликань, при усій відмінності людських здібностей і дарувань, при усій химерній несхожості особистих доль, усіх людей на землі об’єднує один спільний підсумок життя, загальний фінал: «не всі ми помремо, але всі змінимось» (1Кор. 15:51), і усім нам, що змінилися, доведеться з’явитися на Суд. Таким чином, усі ми, і чоловіки і жінки, і старі і малі, і розумники і простаки, і бомжі і президенти, станемо врешті-решт підсудними.

Ця обставина не може залишити в байдужому спокої нікого: ні грішників, ні праведників. Перших – тому, що як би грішною, як би безнадійно зіпсованою не була людина, а все-таки, створена за образом Божим, вона не може до кінця втратити совість, і вона, навіть ледве жива, змусить її трепетати від жаху перед прийдешнім Судом. Другим теж є чого страшитися і жахатися: у них теж є совість, а про свою невідповідність зразку вони знають ще краще за перших, бо пам’ятають заповіт Спасителя  «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48). Хто, перебуваючи при повному глузді і твердій пам’яті, зважиться подумати, що «все це я зберіг від юности моєї» (Мф. 19:20)? Хто замість благання про милість і поблажливість, замість зітхання з усією Церквою «Господи, помилуй» осмілиться виголосити: «Віддай мені, Боже, за справами моїми»?

Як це не здасться дивним грішникам, які щиро каються, такі люди є на білому світі, і щоб знайти їх, не треба вирушати в далекі експедиції. Не варто навіть озиратися на всі боки, досить неупереджено і серйозно заглянути в душу самому собі.

Так вже сталося, що очі душі нашої після гріхопадіння прабатьків влаштувалися подібно до очей тілесних: вони дивляться не всередину, а зовні і тому бачать не наші власні гріховні виразки, а, зовсім навпаки, гріхи, недоліки і досконалість інших людей.

Немилосердний боржник

От який злий жарт зіграв з нами древній змій, який на зорі людської історії обіцяв подарувати прабатькам нашим знання добра і зла. З тих самих пір і відомо нам, що таке «добро» і що таке «зло»: добро ми бачимо в самих собі, а зло – в оточенні. Саме з цієї причини ми занадто часто замість прохання про милість і поблажливість возносимо до Небес цілком безумні вимоги справедливості. Саме тому найчастіше наше питання до Творця: «За що?» Неначе це не ми ходимо в боржниках у Бога, а Він – у нас.

Важко жити, постійно чекаючи нагороди, але так і живе людина, яка, що називається, знає собі ціну. Їй – незрозуміло, чому вона досі не нагороджена належним чином. І ніяк вона не може згадати, коли це, Господи, «ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?» (Мф. 25:44). Що поробиш, очі так влаштовані – у собі тільки добре бачимо, а коли реального добра в душі не набувається, у хід йдуть фантоми і примари: «я завжди говорю тільки правду», «я ніколи нічого не вкрав» і – найпоширеніше! – «я нікому ніколи жодного зла не робив». Як такій досконалості приміряти на себе роль підсудного – уявити важко. Він і Самому Судді вкаже на місце: не так судиш!

От би нам усім ще до переходу в блаженну вічність зрозуміти, що на сповідь ми ходимо не за схваленням і підбадьоренням, а тому, щоб звикнути до найважливішого для нас стану – стану підсудного. От би нам усім ще в цьому скорботному житті так переналаштувати очі своєї душі, щоб бачити в людях, які оточують нас, по перевазі одні достоїнства, а в самих собі в першу чергу все-таки недоліки. Адже це набагато корисніше: по-перше, не так боляче, не так сумно самому виявити бруд у душі, ніж на неї, не вибираючи виразів, вказав нам хтось сторонній; а по-друге, коли очі твої влаштовані так, що не бачать недоліки ближніх, тоді твоє життя саме собою перетворюється на постійне свято, бо хіба це не свято – жити, оточеним сущими ангелами!

Та і взагалі, «коли будеш запрошений кимось на весілля, не сідай на перше місце, щоб не знайшовся хто між запрошеними поважніший за тебе, і щоб той, хто запросив тебе і його, підійшовши, не сказав тобі, щоб поступився цьому місцем, і тоді доведеться тобі з соромом зайняти останнє місце. Але коли будеш запрошений, то, прийшовши, сідай на останнє місце, щоб той, хто запросив тебе, підійшовши, сказав тобі: друже, пересядь вище. Тоді буде тобі честь перед тими, хто сидить з тобою. Бо всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 14:8-11). Іншими словами, готуй себе, людино, не до ролі тріумфатора, але до ролі підсудного, і тоді, можливо, удостоїшся ти утішливих слів Христових: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 23:34). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про Страшний суд