Княгиня Ольга, на руках якої багато крові – свята? Та ще і прирівняна до апостолів? Як це розуміти? Роздумує священик Сергій Круглов.

Княгиня Ольга. Ми читаємо про неї в «Повісті минулих літ»: «Була вона провісником християнській землі, як зірниця перед сонцем, як зоря перед світанком. Вона сяяла, як місяць у ночі; так і вона світилася серед язичників, як перли в бруді».

Ого, скаже хтось, нічого собі – «перли в бруді»!. Та почитайте її життєпис – як страшно вона помстилася за свого чоловіка, князя Ігоря!.. Двадцять древлян закопано живцем у турі, потім послів спалила в лазні, потім під час тризни на могилі чоловіка обпоїла і перебила ще п’ять тисяч, потім і зовсім спалила древлянський Іскоростень.

Хтось каже про княгиню Ольгу: «шекспірівська фігура», хтось порівнює з пророками Іллею і Єлисеєм (забиті ваалові жерці, задерті ведмедем діти…), хтось кидав: «От, які у вас, православних, святі!», хтось благочестивий намагається незграбно обілити: ніби, усе це вигадки, ніякої кривавої бійні не було, а от є рівноапостольна бабуся рівноапостольного князя, плоска фігурка на картонній іконці в позолоті.

Судити язичницьку людину за новозавітним мірками – безглуздо. Ми з вами, вже які б не були, невіруючі для вірних, але народилися і живемо в лоні тисячолітньої християнської цивілізації, новозавітні поняття ввібрали генетично, нехай навіть іноді в їх спотвореному секуляризованому вигляді. Нам важко уявити, як це було – до Христа, без Євангелія.

Але не про те тільки мова. А ще і про те, судді хто.

Кров і плоть, лють і біль за чоловіка, тягар відповідальності за князювання, несення влади, що розуміється як служіння, обов’язок перед небом, землею і людьми як щось глибоке особисте, наскільки утробне, так і небесне.

Нам цього вже не зрозуміти, ми не знаємо цього смаку на язику, у серці, – це вже швидше ми з вами плоскі картонні люди, які втратили багато в чому природну людську плоть і кров, а от чи здобули Дух – велике питання.

Якщо уявити на мить, що християнства немає, раз – і зникло, а є тільки вибір між тим старим язичництвом і нинішнім (чим? язичництвом?.. не знаю як назвати. навіть «суспільством споживання» не назву: у моєму розумінні «споживання» пов’язане все ж з наявністю апетиту і носить певний піднесений відтінок) – я б вибрав старе язичництво, світ, повний богів, таємниці, – але і любові, і совісті, і благородства, і живої лютої крові, так само гарячих, як розжарена лазня, повна переляканих древлян.

Світ – і тут все ж усунене християнство не може не з’явитися – повний ПЕРЕДЧУТТЯ. Передчуття Бога Єдиного, передчуття раю, преображеного в Царство Небесне.

Свята рівноапостольна княгиня Ольга. Так, свята. Не тому, що «безгрішна», безгрішних людей не буває. Але через таїнство хрещення вона вступила в область Христову, була узята Ним в особливу долю, відокремлена від старого людства. У цьому сенсі святі ми всі, християни, не своєю праведністю, але святістю Христовою. І ми свідки, за власним досвідом: так, хрещення, якщо людина приходить до нього зі сподіванням на Бога, здатне кардинально змінити людину, її серце.

От так і з княгинею Ольгою: ми з вами цілком можемо уявити, що та, яка в люті і болі палила древлян у лазні, і та, що вийшла новонародженою в Христі з царьградської купелі – вже дві зовсім різних людини.

І – так, рівноапостольна. Хоча і не хрестила народи, як її онук, князь Володимир. Але справі апостолів, справі проповіді Євангелія і поширенню віри Христової послужила і вона. Хоч би тим, що при ній будувалися храми. А в храмах – звучала молитва, звершувалася Євхаристія. І за цієї молитвою, непомітно, як непомітно росте в землі зерно, і так же неухильно тягнулася до Христа і перетворювалася руська земля.

Автор: священик Сергій Круглов

Зміст