Атеїсти бувають різними…

Про парадоксальних атеїстів розповідає священик Сергій Круглов . . .

У мене є знайомий атеїст, який дотримується Різдвяного посту.

Теж дивина, посміхнеться хтось. У наш час, коли православні реалії стали частиною життя і до посту багато хто ставиться як до особливої дієти, «перевіреної традиціями», ніхто вже не дивується, що про початок посту повідомляють у світських випусках новин, а модні ресторани пропонують особливе пісне меню. Проте тут мова не про гастрономію. Мій знайомий не те що не афішує, що саме він їсть у період з 28 листопада по 7 січня, але і бентежиться, якщо хтось випадково зверне на цю увагу.

Мій знайомий – насправді атеїст. З тієї категорії, яку я дуже люблю.

Атеїсти, як відомо, бувають різні. Є, наприклад – і їх, схоже, у суспільстві найбільше – просто ті, хто дуже не любить Церкву, і неважливо, чи начиталася така людина бульварної преси або більш-менш серйозних книг з релігії та історії – величина її багажу знань про Церкву не впливає на її докорінне небажання колись переступити її поріг або навіть поставитися до неї без неприязного упередження.

Такі дуже полюбляють, з приводу і без, сперечатися з вірними, частенько агресивно; набір штампів і гасел, які вони використовують, нам усім добре знайомий. У цій, так умовно скажемо, категорії є люди найрізноманітніші, і в що конкретно вони вірують насправді – не має значення, усі вони найчастіше «не заперечують, що Бог або щось таке є», і справжніми атеїстами їх не назвеш.

Є ще атеїсти – люди, які люблять науку та її досягнення. Її філософію, так званий «науковий погляд на світ», вони поставили собі, замість Бога, крайньою духовною і смисловою планкою і вище за цю планку не піднімаються. Спілкуючись з ними, відчуваєш легке розчулення, немов говориш зі своїм прапрадідом, людиною 19-го століття, радісно упевненою, що електрика і радіо дадуть людству щастя і безсмертя.

У побуті такі люди досить терпимі – точніше, доброзичливо-байдужі – до інакодумців, але такого ж ставлення вимагають і до себе. У розмові, дізнавшись, що їх співрозмовник – священик, вони роблять ввічливий вираз обличчя, крізь який іноді їх очі проблискують іронічним вогником: «Ну все зрозуміло, служителю культу!», але нападати прямо на Церкву і взагалі говорити відверто про віру як свою, так і співрозмовника, вони вважають непристойним. Віра для них – смак, а про смаки не сперечаються за умовчанням, це некоректно.

Саме від спілкування з такими залишається відчуття, немов прислухався до теплого, наповненого затишними інтонаціями голосу в метро, що оголошує зупинки. Втім, якщо вони досить серйозно захоплені наукою, від них можна узнати масу корисної інформації, і ще ці люди, як правило, дотепні.

Напевно, можна виділити і ще якісь підвиди атеїстів – мій погляд, як і всяка спроба класифікації, дуже умовний і недосконалий. Але мій знайомий відноситься до зовсім особливої категорії людей. Це люди, які глибоко хворіють Богом, точніше, Його відсутністю.

З якоїсь причини вони Бога не зустріли, не дізналися, чомусь вони заперечують Його – але на це порожнє місце вони не можуть, не надають собі права поставити ніщо інше. Вони знають, якоюсь невідомою глибиною серця, таємною висотою своєї особистості, що це порожнє місце – до якого не підходить ніщо у світі, на цьому престолі не може стояти жоден ідол.

Заперечуючи існування Бога, вони виконують своїм життям Його заповідь про нестворення кумира, і, зустрічаючи таких людей, я розумію, чому в римській імперії «атеїстами» називали християн.

Чесно дивлячись на життя, ці люди бачать і відчувають цінність і красу світу і людини – а також нестерпність зла і тління, які проникли і отруїли цю красу, і особисто мучаться цим усім. Одним з таких був, наприклад, Ніцше, який за свою чесність і достовірність заплатив справжню, страшну  ціну.

Коли наближається Різдво, мій знайомий починає постити (так він робить і Великим постом), пояснюючи мені, що ця «здорова і корисна справа», але по обличчю його видно: тут не просто турбота про тіло, відбувається щось, що стосується духу, усередині він якось збирається, очі світяться по-новому, і світло це трохи засмучене і тривожне.

Як він ставиться до прийдешнього у світ Немовляти? Упевнений в одному: небайдуже. Якісь є в нього з Христом особисті стосунки. А які саме… глибоке людське серце, і хто, окрім Бога, цю глибину відає, тому я і не пристаю з розмовами. Захоче, буде потрібно – сам заговорить.

Мене він у ці дні при зустрічі завжди вітав так, трохи незграбно: «Із зимними святами вас!» І я знаю, що ця фраза – щира (і зовсім не в руслі сучасної індиферентної «віротерпимості», яка прагне знищити живе і нівелювати Істину.) А тому сердечно відповідаю: «І вас також!»

Автор: священик Сергій Круглов