Акт Любові

Роздуми редакція сайту, що присвячені подіям Входу Господнього в Єрусалим та реакції людей на заклик про покаяння . . .

«Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8), – запевняє всіх нас Святе Письмо. Але чому, чому Ісусу Христу треба було померти? На це запитання дає відповідь Він сам у бесіді зі Своїми учнями: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13). Або ж: «Так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), – як це Він повідомив Никодимові під час таємної зустрічі з ним. Усе Христове життя було підготовкою до цього акту Любові, Божественної Любові.

І от наближається свято Пасхи, настає час, коли Христові доведеться виконати покладену на Нього Отцем рятівну місію – померти за гріхи людей, щоб вони вірою в цю рятівну жертву могли здобути життя вічне. Але в момент Христового в’їзду в Єрусалим про те, що Ісус прямує на вірну смерть, ніхто не міг здогадатися – так цей переможний в’їзд, ця пряма заява на месіанську гідність суперечила темі смерті, жахливій страті на Голгофському хресті.

І цьому є абсолютно логічне пояснення: коли народжується немовля, всі радіють його появі на світ і ніхто в той момент не задумується про те, що цій маленькій людинці одного дня, можливо через десятки років доведеться покинути цей світ. Деколи після тривалої виснажливої хвороби, часом після страшних тортур, а деколи просто від раптової і не менш безглуздої смерті. А хтось покидає цей світ тихо, безболісно, непомітно, але у всіх цих смертях є спільне – вони суперечать задуму Божому про людину: жити на цій землі і радіти цьому життю.

Смерть не дає нам цього зробити, смерть так чи інакше нагадує нам про себе. Нагадує про те, що ми є лише гостями, тимчасовими мешканцями на цій планеті, а далі на нас чекає вічність. Вічність у мороці, тузі і відчаї, адже через гріхопадіння люди відпали від єдиного Джерела світла, любові і радості, від свого Творця. І саме для того, щоб возз’єднати бунтівне людство зі своїм Творцем, відновити втрачений людьми в Едемському саду зв’язок з Богом, у цей грішний світ прийшов Спаситель. Возз’єднати, але якою ціною! Хіба не можна було зробити це якось інакше, не через Голгофський хрест? Ні, прірва між Богом і людьми досягла такої глибини, що возз’єднати їх могла тільки така величезна жертва як кров Христова.

Але і цього насправді не є достатнім, щоб людина змогла повернутися до свого Небесного Отця: окрім крові Христової потрібне людське покаяння, усвідомлення людиною власної гріховності і її неможливості самостійно налагодити стосунки з Творцем. Без усвідомлення цього, без жалю за скоєні гріхи жертва Христова буде для людиною марною, як та виявилася марною в новозавітні часи для місту Єрусалим. «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків і камінням побив посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! Ось залишається вам дім ваш порожнім…» (Лк. 13:34,35), – так Спаситель підсумував небажання єрусалимських жителів визнавати власні гріхи і каятися в них, щоб тим самим навернутися до Господа, Який прийшов до них.

«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам…» (1Кор. 10:11), – а це біблійне попередження звернене вже особисто до кожного з нас. Чи приймемо ми до свого життя Спасителя, Який стукає сьогодні у двері нашого серця, чи і далі вважатимемо за краще уживатися зі своїми гріхами і тікати від зустрічі з Ним? – На це запитання давати відповідь доведеться кожному з нас. І саме від цієї відповіді буде залежати наша доля у вічності: чи будемо перебувати в мороці, тузі і відчаї, або ж оберемо кращу посмертну долю: перебування разом з Творцем у світлі, любові і радості.

Редакція сайту

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим