З Богом чи ні?

Облога та руйнування римлянами Єрусалиму в 70 році, Девід Робертс

Про те, до чого може призвести намагання людей покладатися на власні сили, а не на Бога, роздумує редакція сайту . . .

Спаситель дає надію, Він гарантує спасіння кожному, хто визнає Його Господом і особистим Спасителем: «Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Ін. 6:37). Але це відбудеться тільки в тому випадку, коли певна людина прийме вольове рішення: поклонятися Богові і Йому одному служити, – і узгодить своє життя відповідно до цього рішення. В іншому випадку це буде лише самообман: «Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють. Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі: вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона» (Як. 1:22-24).

У схожому становищі свого часу опинилися єрусалимські жителі, які спочатку гучно вітали Спасителя під час Його тріумфального входу в Єрусалим, а менше ніж через тиждень більшість тих самих жителів відвернулися від Нього, а дехто навіть спромігся прийняти участь у ганебному судилищі над Ним, оголосивши криками «розіпни, розіпни Його!», вирок Безневинному. І навіщо, питається, треба було зустрічати, щоб буквально за кілька днів разом з вироком Спасителеві оголосити вирок собі і наступним поколінням: «увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27:25)? Отже, єрусалимські жителі відкинули Месію, на якого чекали багато століть, обрав натомість Нього Варавву, обрали замість сподівання на Бога збройний опір римлянам, вирішили покластися на власні сили, а не на Бога.

Наслідки мають не тільки вчинки, але і слова. Про це прямо вустами Спасителя попереджає Біблія: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36,37). Свого часу це сталося з жителями Єрусалиму та їх дітьми, про що їх прямо попередив Спаситель: «І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?» (Лк. 23:27-31). Господній вирок-попередження сповнився через кілька десятків років, коли римські війська вщент знищили Єрусалим разом з усіма його жителями…

Але то було з жителями єрусалимськими, фактично дві тисячі років тому. А тепер настав час поговорити про нас з вами. Чи завжди свої слова, вчинки ми узгоджуємо з волею Божою? Чи взагалі воля Божа щось означає для нас? Чи цікавимося ми особисто волею Божою стосовно себе і своїх близьких? Чи хоча б чули про це? Питання, питання, самі питання, на які, хочемо ми цього чи ні, треба давати відповіді. Звісно, якщо хочемо вирішувати свою долю власноруч, а не віддавати її на поталу іншим. Нагадаймо, що приймати вибір треба кожному: обрати свідоме життя з Богом або лише тішити себе, що Він десь є; покладатися на Бога або на власний розум і сили, як це свого часу зробила більшість єрусалимських жителів.

Редакція сайту

Усе по темі: Великий четвер