Людина, яка заплуталася

Про постать Іуди Іскаріотського, можливі причини його зради, та його сумний урок для нас, роздумує редакція сайту . . .

Христос «потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів» (Мк. 3:13-15). Одним з цих учнів був Іуда Іскаріотський, «який і зрадив Його» (в. 19). Чи був Іуда Іскаріотський настільки пропащою людиною? – Зовсім ні. Але він такою людиною став. Став попри той факт, що стільки часу перебував поруч з втіленим Богом.

Показова розмова, яку зафіксував один із дванадцятьох учнів, апостол Іоанн Богослов: «Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви? Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного, і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого. Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол. Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох» (Ін. 6:67-71). Ісус знав про майбутню зраду, Іуда – ні. Можна навіть припустити, що коли той домовлявся зі священиками про те, що видасть свого Учителя, він навіть не вважав це зрадою – так вже влаштована гріховна людська психіка, що будь-якій мерзоті вона знайде раціональне пом’якшувальне пояснення. Навіть того більше, багато хто, коячи якесь явне зло буде впевнений, що робить велике добро на благо ледь не всього людства. Можливо, так думав і Іуда, що в жодній мірі не виправдовує всієї мерзенності його ницього вчинку: він зрадив Людину, яка дійсно любила його.

Христос до останнього намагався врятувати учня-зрадника: чого тільки вартує Христове звернення адресоване до нього: «Друже, для чого ти прийшов?» (Мф. 26:50). Це запитання можна було вважати останнім шансом для Іуди, намаганням донести, щоб він задумався над тим, що відбувалося навколо нього і чого сам він був учасником. Іуда збагнув це, але вже було надто пізно: «Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився» (Мф. 27:3-5). Занадто пізно Іуда усвідомив, що він накоїв, і докори сумління доконали його.

Нам залишається невідомими всі мотиви, які спонукали Іуду на цей мерзенний вчинок. Можна лише припустити, що він, як і багато інших людей, заплутався у власних гріхах і «благих» намірах, що в підсумку привели його, як і багатьох інших людей, до сумного результату, як це описує апостол Яків: «Кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Як. 1:14,15).

І от тут самий момент задуматися над тим, що кожен з нас може стати потенційним зрадником, сучасним «Іудою» для близьких і оточуючих, для тих, хто сподівається на нас. Ми можемо зрадити дорогих серцю людей, і в підсумку зрадити особисто себе. Не слід вважати, що Іуда із самого початку був остаточно зіпсованою людиною, що буквально була приречена на зраду. Якби було так, Іуда не став би одним з дванадцятьох учнів, яких обрав сам Господь. На момент обрання Іуда був лише потенційним зрадником, але реальним зрадником став лише через певний час, дозволивши гріху взяти над ним гору і тим самим ставши на століття еталонним символом зради.

Але гріх живе в кожному і від його трагічних наслідків не застрахований жоден. Зважаючи на це, не варто легковажно ставитися до Христового попередження промовленого учням у Гефсиманському саду: «Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф. 26:41). Лише завдяки молитві і благодаті Божій ми будемо здатні долати спокуси і не повторити сумну долю Іуди та багатьох інших людей, які заплуталися у власних гріхах і «благих» намірах, які, які відомо, ведуть людей до пекла.

Редакція сайту

Усе по темі: Велика середа