Три реакції на диво

Редакція сайту продовжує свої роздуми, що присвячені Божим дивам та реакції на них з боку людей . . .

В одному з попередніх дописів присвяченому чудам мова йшла про різну реакцію людей на явні Божі дива: одні люди їх приймають, як це свого часу зробив рибалка Симон-Петро ставши свідком чудесного лову риби, інші люди, навпаки, відкидають Боже диво, як це зробили жителі Гадаринського краю, коли у свою чергу стали свідками чудесного зцілення біснуватого одноплемінника. Здавалося б, усе і так зрозуміло, навіщо далі піднімати тему див і реакцію людей на них? Треба, адже уся річ у тім, що Божі дива не припиняються не на мить і люди на ці дива реагують так само, як і дві тисячі років тому: або сприймають їх дійсно як Божі дива, можливо не відразу, з часом, або так само відкидають їх, шукаючи їм раціональне, «наукове» пояснення. Або ж ігнорують їх. Існує, окрім того, ще одна реакція на диво, але її пригадаємо вже наприкінці допису, а поки що поміркуємо на прикладі двох згаданих євангельських див, що сталося далі з людьми, які стали їх свідками.

«Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах; і Я кажу тобі: ти Петро тобто “камінь”, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16:17,18), – погодьтеся, геть непоганий «кар’єрний» зріст як для простого рибалки. Почути про подібне, та ще з вуст самого Спасителя, про це годі мріяти! Але це сталося згодом, а все почалося з моменту, коли Симон-Петро став свідком Божого дива, відчув Божу присутність, і, що найголовніше, прийняв її. Хоча для цього довелося полишити і човен, і багатий улов риби, і колишнє життя… Що вдієш, слідування за Христом має свою ціну: «Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Мф. 16:24,25). Для Петра, як і для фактично решти апостолів, ціну цього слідування довелося платити мученицькою смертю…

Але і слідування за Христом дає, як би сьогодні висловилися, чимало бонусів: «Всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне. І багато хто з перших будуть останніми, а останні – першими» (Мф. 19:29,30). І ці Христові слова, свого часу сказані апостолам, не в меншій мірі стосуються кожного з нас, адже «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8) і «не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37). Та і «Слово ж Господнє перебуває повік» (1Пет. 1:25). Справа залишилася за малим: довіритися Божому слову і наступного разу, коли станемо свідками Божого дива, сприйматимемо його саме як диво, а не як «дивовижний збіг обставин», тим самим увійшовши в присутність Божу.

А що сталося далі з гадаринськими жителями? А кому цікава доля людей, для яких свині були важливішими за Боже диво? Таких людей і сьогодні, на жаль, більш ніж достатньо, коли ставши свідками дива, «заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду» (Лк. 8:14). Бог постукав у двері їхнього серця (див. Одкр. 3:20), а вони проігнорували цей стукіт, вважаючи за краще жити собі далі як раніше. Це саме стосується і людей, які сприймають Боже диво як фокус, як своєрідну виставу, і подібне ставлення можна без перебільшень віднести до третьої реакції на Боже диво. Така дозвільна цікавість теж, у принципі, ні до чого доброго не приводить: люди залишаються такими, якими вони є. А диво в першу чергу покликане навернути людей до Бога, внаслідок чого вони стають хоча б на дещицю, але все таки кращими.

Редакція сайту


Ваш коментар: