Про те чому багатьом вірним небайдужа посмертна доля людей зовнішніх до Церкви, роздумує редакція сайту . . .

Щоб потрапити до раю слід для початку захотіти там опинитися. Звісно, самого бажання буде замало, проте, як казав стародавній китайський мудрець Лао Цзи, навіть найбільша подорож починається з першого кроку. І цим кроком до раю цілком може стати бажання потрапити туди. Так, шлях цей буде виснажливим і важким, недаремно Христос попереджав: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:34,35). Погодьтеся, такі слова закликають до пильності, до усвідомлення, що такий вибір може мати серйозні наслідки, і він вже точно не буде легкою прогулянкою. Проте все ж таки його вартує почати, адже «не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9). І цим словам варто довіряти, «бо не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37).

Але для багатьох людей куди легше стверджувати, що «Бог у них у душі» і цього буває цілком достатньо, щоб заспокоїти власне сумління. Звісно мова про потрапляння в Небесні оселі не постає, а якщо і заходить мова, то такі люди часто бувають переконані, що вони туди потраплять «автоматично», просто через те, що в них «Бог у душі». Що не кажіть, «залізна» логіка, проте в якої є один «нюанс»: вона абсолютно не узгоджується зі Священним Писанням. Навіть суперечить йому. Хоча, як нам здається, цих людей цей факт не цікавить: для них головне, щоб «Бог був у душі», а те, що чекатимете на них у потойбічному житті, насправді хвилює, принаймні складається таке враження, лише небайдужих вірних.

А навіщо вірним взагалі це? Як на нашу думку, найкращу відповідь на це запитання дає апостол Павло, коли в останнє наставляв пресвітерів міста Ефес: «Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крови усіх, бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу» (Діян. 20:26,27). А воля Божа, якщо хто призабув, полягає в тому, «щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). І нести до людей цю істину, вслід за апостолами, Господь Ісус Христос доручив нам – усім тим, хто увірував у Нього (див. Мф. 28:19,20). Так що, у принципі, навчати оточуючих є нашим обов’язком, і горе нам, якщо ми не робитимемо цього (див. 1Кор. 9:16).

Редакція сайту

Бог і ми

Ваш коментар: