Я був сліпий, а тепер бачу

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Шосту неділю по Пасці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Є на землі місця, про які можна сказати: «Очі б мої їх не бачили…» Є такі сумовиті, тужливі пейзажі, такі невеселі краєвиди, при спогляданні яких душа тужить, і в серці поселяється печаль. Є людські обличчя, при погляді на які відразу хочеться закрити повіки, бо погляд на них викликає думку про безнадійність зусиль, про безглуздя старань, про смерть… Такі ж думки викликає в інших людей споглядання реалій нашого повсякденного життя – зрада і жадність, обман і підступність, розгул безумних пристрастей і страждання безневинних, хвороби і бідність; усі ці, тепер уже моральні, пейзажі нашого життя здатні з будь-якої людини зробити безнадійного песиміста, поселити в його серце невідбутну тугу.

Проте ми маємо визнати, що навіть у чахлій билинці, що пробивається крізь безживний асфальт, навіть у крихітній сніжинці, що впала на сірий бушлат арештанта, навіть у веселковому переливанні прозорих крил зовсім вже неромантичної мухи всякому уважному погляду відкривається чудова краса створеного Богом світу, з’являється вражаюча гармонія творіння, виявляється привід для тріумфуючої радості від споглядання того, що Бог подарував нашим очам. Подарував просто так, ні за що, просто тому, що Він любить нас.

Це так же вірно і стосовно пейзажу морального, тієї сфери людських відносин, яка, як повітря, обіймає наші душі і яка, подібно до повітря отруєного, отруйного, здатна знищити нас або, якщо це повітря свіже і чисте, вселити в нас радість, надію, прагнення до щастя…

Так само як сліпий від народження не бачить чудової краси навколишнього світу, так само як пересичений буйством тропічних фарб не здатен зрадіти непримітній кульбабі, так само духовний сліпий бачить у житті, що оточує його, одне: «ряд великих і дрібних мук… і постійну зміну важкої праці і гнітючої нудьги».

Нещасний сліпонароджений не міг навіть уявити собі видимий усім іншим людям світ, він не міг навіть побажати, захотіти стати зрячим, бо не здогадувався, що це таке. Подібно до нього і кожен з нас, поки ми не знали Бога, не відав і не знав, як прекрасне життя і усе, що його наповнює. Ви, звичайно, звернули увагу на те, що Господь навіть не запитує нещасного, чи хоче він прозріти, як це бувало в інших випадках зцілень сліпих. Таких сліпих, які раніше були зрячими. Господь не запитує його, бо відає, що бідоласі нічого відповісти на це питання – він не знає, що таке зір. І разом з ним духовно сліпі люди бачать навколо себе не обличчя людські, створені за образом Божим, не братів і сестер своїх, але, як сказав Микола Васильович Гоголь, «свинячі рила».

Духовним сліпим найбільший дар Божий – життя – здається ланцюгом «зникаючих ілюзій», а люди, які оточують їх, брехунами і негідниками. Так влаштовані засліплені сатаною їх духовні очі. Так налаштована знівечена гріхом їх нещасна душа.

Бог зціляє нас від вродженої сліпоти. Бог Своєю нескінченною добрістю дає нам побачити цей світ. Не просто ліси і поля, людей і птахів, воду, що тече, і сяючі зірки. Бог дає нам побачити за довге наше життя на землі Себе Самого – Творця, Який відтворився у Своєму творінні. І так само як Він дав побачити сліпонародженому в Храмі Своє лице, Він дає нам побачити Себе в особі іншої людини. Ми якось забули про те, що ім’я Боже, знання про Бога, лице Боже кожен з нас уперше дізнався, побачив в іншій людині, в інших людських очах. Адже це до кожного з нас звернені слова Сина Божого: «І бачив ти Його, і Він говорить з тобою» (Ін. 9:37). А якщо це так, то хіба може бути в серці нашому місце смутку, тузі, злості і роздратуванню? Якщо дійсно Бог відкрив наші духовні очі, то про що нам засмучуватися? Про що горювати? Від чого сумувати?

Світло Воскресіння Христового засяяло світу з похмурого гробу біля підніжжя Голгофи, і це світло не здатна затьмарити жодна туга, жодна злість, жодне суєтне піклування віку цього. Для нашої радості, для щастя нашого зруйнував Господь ворота пекельні! Для нашої радості, для вічного тріумфування воскрес наш Спаситель! Тому не може бути місця тузі і печалі серед свята Пасхи. Тому і вітаємо ми один одного нині, і повсякчас, і на віки вічні: Христос воскрес! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про сліпого