Іспит на людяність

“Перш, ніж говорити з людиною про небесне, та людина має скласти земний іспит на людяність”, – переконана редакція сайту . . .

Загалом, не дуже хочеться писати про, здавалося б, цілком очевидні речі, що наше земне життя з усіма його радощами, поневіряннями і викликами є нічим іншим як підготовкою до життя вічного. А через те, що наше ставлення до оточуючих Господь приймає особисто на власну адресу, краще не варто залишатися байдужим до чужого горя. Особливо, коли все відбувається поруч з тобою, особливо, коли у твоїй країні – війна. Здавалося б, ці прописні, добре знані біблійні істини відомі кожному, проте оточуюча дійсність переконує нас у зворотному: багатьом (сподіваємось, не більшості) українцям немає жодного діла до проблем їх співвітчизників, які стали жертвами російської агресії. Звичайно, вони співчувають, але лише на словах, а насправді… Насправді, ним немає жодного діла до проблем людей, яким просто не пощастило проживати не на тій території…

«У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми. У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете. Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете» (Лк. 13:1-5), – цей уривок завжди наводять (і правильно роблять), коли нагадують, що лиха, які осягають певних людей, не є обов’язково свідченням їх гріховності, адже «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23).

Зважаючи на це, у жодному разі не треба вважати, що погані речі стаються тільки з «поганими», «грішними» людьми. Насправді під цей опис підпадає кожен з нас. Біблія устами Спасителя попереджає, що від нещасть не застрахований жоден з нас (між іншим, щоб переконатися в цій істині навіть не треба вивчати Біблії, але, звісно, для власного ж блага це робити треба). А нещастя ближніх і дальніх треба сприймати для себе як нагадування: що подібне може статися з кожним. Зокрема з нами або ж нашими близькими. От ці речі відомі кожному, але… Але багато хто живе так, ніби він про них навіть гадки немає.

«Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?» (Ін. 3:12), – отже, якщо людина не може збагнути земних, видимих, цілком відчутних речей, то про які духовні речі може йти з нею мова? Навіть того більше, Христос попереджає про небезпеку провіщення таким людям небесних істин: «Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не пороздирали й вас» (Мф. 7:6). От так люди, згідно слів Господніх, яким байдужа доля оточуючих, зводять себе до тваринного статусу. І про яку тоді небесну нагороду можна говорити з такими людьми? Як каже Біблія, говорити з цими людьми про небесні речі – це пуста трата часу з непередбачуваними наслідками.

Перш, ніж говорити з людиною про небесне, та людина має скласти земний іспит на людяність, завдяки якому вона зможе відкрити власне серце до Господніх слів.

Редакція сайту


Ваш коментар: