Потреба в Спасителі

“Нагадувати оточуючим про посмертний суд і загробне життя має кожен, хто вважає себе віруючим”, – вважає редакція сайту . . .

«Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15), – стверджує Христос. Але більшості людей загалом це не потрібно і цим фактом вони підтверджують закам’янілість власних сердець. Як не потрібні заклики вірних до щирого покаяння і впорядкування життя до заповідей Божих, як не потрібні попередження: «Якщо не покаєтесь, усі так само загинете» (Лк. 13:3), як не потрібен власне цей допис…

А дійсно, навіщо? «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» (1Кор. 15:32), – так казали, кажуть і, на превеликий жаль, казатимуть багато людей, знаючи, що «всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). Але це буде потім, а доки є час треба відірватися по повній!

І тут виходить цілком парадоксальна ситуація: багато людей живе ніби як останній день, проте зовсім забувають, що вони смертні. Тобто жити так вони планують цілу вічність… на кшталт літніх людей, які намагаються безрезультатно вдавати, що вони значно молодші за свій біологічний вік. Так, вони можуть стверджувати, що «вони молоді душею»… і будуть праві, але чи дбають вони так за власну душу, як за власне тіло? Із сумом можемо констатувати, що більшість людей – ні: далі видимого земного життя їх бажання не простягаються. І не треба вважати, що всі ці люди неморальні, у чомусь особливо грішні. Зовсім ні, пересічні обивателі, які просто не хочуть думати про посмертний суд і загробне життя.

А от нагадувати оточуючим про це має кожен, хто вважає себе віруючим. Нагадувати, що загробне життя є, що наша доля у вічності залежить виключно від нас, наших рішень і вчинків. Що не вдасться якось «відсидітися в стороні», перекинути на когось власну провину, вже не кажучи, що Господь «забуде» якісь гріхи. Це в карному законодавстві за деякими злочинами є термін давнини, у Бога такої «опції-поблажки» не існує. Але все це людина повинна збагнути ще за земного життя, бо в посмертному бутті цього вже не буде. Буде лише остаточний Божий суд і за його підсумками люди, які не піклувалися про посмертне буття, підуть «на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:40).

Багато хто заявить, що будь-яка людина виправдовується «вірою в Христа Ісуса, а не ділами закону; бо ділами закону не виправдається ніяка плоть» (Гал. 2:16). І, ясна річ, будуть праві, от лише не варто забувати, щоб збагнути ці речі, дійти до них, людина має спочатку усвідомити, що вона грішна, що є посмертний суд, на якому їй доведеться відповідати за все зло, що вона встигла накоїти за земного життя, що зло нікуди не зникає і наздожене її якщо не за земного життя, то у вічності, що їй, ну зовсім ніяк не уникнути цього, і впоратися тут власними силами вона просто не в змозі, і тому їй вкрай потрібен Спаситель. Спаситель, який лише один може зцілити її жорстоке серце, щоб вона отримала змогу потрапити до небесних осель.

Редакція сайту


Ваш коментар: