Пробудження до вічності

Немилосердний боржник

Проповідь священика Гліба Козлова в Одинадцяту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Сьогодні рядове недільне Євангеліє про немилосердного боржника випало на свято Успіння Пресвятої Богородиці.

Після гріхопадіння людини усе в цьому світі стає тимчасовим, смертним. Завершений і земний шлях Матері Божої, Діви Марії. Але Церква згадує цю подію не як трагедію, а як свято, як перемогу. Так відбувається, можливо, тому, що кінець земного життя людини може бути як втратою, розривом, так і зустріччю, виконанням очікуваного, відновленням зв’язку.

Зв’язку, про який каже нам Спаситель: «Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі» (Мф. 18:18). Усе, чим ми «один одного і самі себе» віддамо Богові, зв’язуватиме нас з вічністю.

«Тому Царство Небесне подібне до царя» (Мф. 18:23), який у відповідь на прохання неоплатного боржника «змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому» (Мф. 18:27). Боржник самим проханням своїм, благанням, мабуть – навіть молитвою, з’єднується з Паном і Той «розрішає», розв’язує, звільняє його від боргів. Але прощений сам же і руйнує цей зв’язок, «виходить» від Царя, з Царства Його, і починає душити ближнього свого. І тоді вже інші звертаються до Судді. «Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося» (Мф. 18:31). «І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу. Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його» (Мф. 18:34-35). Прощення гріхів ближнього стає умовою зустрічі з Богом.

Але чуємо ми сьогодні і ще про одне звернення до Бога, звернення Марфи, що просить Ісуса сказати Марії, щоб та допомогла їй. «Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї» (Лк. 10:40-42).

Дивним чином виявляється, що покарання грішника відбувається лише після прохання про справедливість інших людей, тобто про зло Богові як би треба нагадати, а про вибір благої частки Він пам’ятає Сам, та ще іншим нагадує. «Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих» (Мф. 18:14).

І оскільки Бог наш є Любов, то гадається, що і Суд Його – не справедлива відплата за гріхи, не мстива заборона на входження грішника в рай, а милосердний пошук причин виправдати його. Іншими словами, Бог не підраховує наші промахи і перемоги, а просто кличе нас до Себе, у Царство Своє Небесне. «Бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле» (Мф. 18:11).

І хоч і не можемо ми увійти до раю за правом, за заслугами своїми, проте, чуємо ми безліч Божих закликів увійти до Царства Небесного, що наблизилося. «Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34). І межа тут – у виборі і надії самої людини. «І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:46). Не Бог жене їх, а самі вони йдуть або до Нього, у життя вічне, або від Нього, у муку, у відсутність життя, радості і світла.

Людині дана свобода відвернутися від Божого дару, від Самого Бога, або ж набути з Ним неруйнівного зв’язку, спробувавши хоч іноді, хоч у малому, не душити свого ближнього, вимагаючи своє, а відповісти услід за Пресвятою Дівою «Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38).

Гадається, від цього вибору і залежить, чи буде завершення нашого земного шляху жахливою загибеллю, втратою усього «нажитого непосильним трудом», остаточним крахом усіх надій, або ж навпаки – отриманням бажаного, довгожданою зустріччю, тимчасовим успінням, за яким непорушно станеться пробудження до вічності. Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 11 неділя після П’ятидесятниці