Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Успіння Пресвятої Богородиці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Пророцтво старця з Єрусалимського Храму, промовлене Симеоном, пророцтво про те, що «і Тобі Самій душу пройме меч, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець» (Лк. 2:35), нині збувається. Нині перед труною Матері відкриваються сподівання і в той же час стають явними таємні помисли сумніву і невіри. Труна Матері, як сповідний аналой, стала місцем, куди приходять з усіх кінців землі грішники, які каються, з одним благанням, з одним проханням, з однією надією: «Прости, Мати Життя, прости і захисти!»

Як перед труною земної матері, просять грішні діти землі Царицю Небесну про прощення і захист, бо знають: усі засудять, усі зрадять, Мати – ніколи! У Неї, у Матері роду людського, відшукаються невичерпні джерела любові і співчуття навіть до тих, від кого весь світ відвернеться з відразою. Бо знає Церква, відає світ, сповідує народ Божий, усиновлений Їй при Хресті, що навіть у Своєму успінні «не покинула світу, Богородице». А це означає, що ми – не сироти, це означає, що нам є до Кого припасти із сльозами і скаргами, є в Кого просити поблажливості і захисту.

Швидше за апостолів, кожен з нас здатен досягти своїм криком про милість і про допомогу «у молитвах невсипущу Богородицю», Яку не змогли утримати у своїх жадібних обіймах «гріб і смерть». Бо для покутної молитви немає відстаней і для Тієї, Яка Чесніша від Херувимів, немає перешкод. Якщо вже Народжений Нею, наділений Нею плоттю, цією ж самою плоттю зійшов у пекло, так це означає, що і до пекла тягнуться Її милосердя, Її жалість, Її любов. І пекло, освячене любов’ю, перестає бути пеклом. «Премудра» будова супостатів рушиться, як зруйнувався колись символ спротиву Богові на грішній землі – Вежа Вавилонська.

Так закони природи перемагаються любов’ю і жалістю Преблагословенної. Так здійснюється таємниче і незбагненне Втілення Сина Божого в Сина Людського в непорочній утробі Приснодіви. Так Життя Вічне підкорює вічну погибель, скасовує древню клятву: «Бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3:19) і обертає тяжке вмирання у світле успіння. Так уперше явлено світу, що Народжена смертними може набути безсмертя. І Він, Її Син і Бог, возносить цю святу душу, як чудову Жертву, до Небесного Престолу Свого Отця.

Чи можна засумніватися, що там, у Оселях Небесних, Вона не захистить нас, що нині каються перед Її труною, на Суді Божому? Чи можна засумніватися в цьому, коли уся Церква з розчуленням і надією оспівує сьогодні радісну хвалу Їй, Яка молитвами Своїми позбавляє від смерті душі наші?

Бо життя Її – надія світу, і успіння Її – сподівання грішників!

Скорбота і страхи, біди і небудови перетворюють наше існування на грішній землі в низку великих і малих мук. Тому ми і шукаємо життя безскорботне, тому ми і мріємо, як про найрадіснішу долю, про блаженство, неможливе тут, у краю гріха. Поглядаючи сьогодні на завершення життєвих мандрів Пресвятої Діви Богородиці, відкриємо для себе дивну закономірність: Мати Світла сповідувала Себе Рабою Господньою і тому стала Царицею Небесною. Вона покірно прийняла неминучість хресних страждань, коли «меч пройняв» Її Пречисту душу, і тому кончина Її стала тихим успінням. Вона ніколи не шукала жодних вигод і переваг, жодної поблажливості і розради. Вона не сподівалася на життя безскорботне, завжди і в усьому приймаючи благу і рятівну волю Божу про Себе з упокорюванням і покірністю, тому і возніс її Господь у Царство вічного блаженства, тому і стала Її труна для усіх нас, таких заклопотаних влаштуванням безтурботного і зручного життя на землі, сходами до Небес, тому і свято це таке утішливе і радісне для всякого грішника, що кається.

«Радуйся, Обрадувана, в успінні Твоєму нас не залишаєш Ти!» Амінь.

Успіння Богородиці, Бартоломео Мурільйо

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Успіння Пресвятої Богородиці