Навчимося поступливости і лагідности в Спасителя: “…навчіться від Мене, – говорить Він, – бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11:29), і відкинемо всяку гнівливість. Повстане хто проти нас, – тож будемо ми смиренні. Стане хто чинити з нами нахабно, – тож будемо ми послужливі. Буде хто говорити в’їдливо і терзати нас насмішками та лайкою, – не будемо відповідати тим самим, щоб помстою за себе не занапастити себе.

Гнів є звір, звір жорстокий та лютий. Щоби приборкати його, будемо наспівувати собі вірші з Божественного писання і говорити: “…бо порох ти і до пороху повернешся” (Бут. 3:19), і: “…Чого гордиться земля і попіл?” (Сир. 10:9), також: “…бо сам рух гніву є падіння для людини” (Сир. 1:22). Справді, немає нічого бридкішого за гнівне обличчя; якщо ж – обличчя, то тим паче – душа. Як тоді, коли розрити болото, зазвичай буває сморід: так і тоді, коли душа збурена гнівом, з’являється велике неподобство.

Та не можу, скажеш, зносити ганьблення від ворогів. Чому ж, – скажи? Якщо ворог сказав правду, то ще швидше від нього тобі самому необхідно було дорікнути собі, і ти повинен дякувати йому за викриття; якщо ж неправда, то не звертай на це уваги. Він назвав тебе злидарем – посмійся над цим. Назвав негідним та нікчемою – пошкодуй його. Бо “…хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові” (Мф. 5:22). Отже, якщо хто стане ганьбити тебе, подумай про те покарання, яке на нього чекає, – і не лише не будеш гніватись, але й проллєш сльози. Ніхто не ображається на одержимих лихоманкою чи гарячкою, але всі шкодують таких людей і плачуть. Отака душа розгнівана.

Якщо ж хочеш помститися, змовчи, – і тим завдаси ворогові смертельного удару. Якщо ж будеш відповідати на дорікання докорами, то розпалиш вогонь. Але присутні, скажеш, будуть звинувачувати в малодушности, якщо мовчатиму. Не в малодушности будуть звинувачувати, а здивуються любомудрости. Якщо ж ти, зазнавши ганьби, станеш засмучуватися, то через це будеш ганьбити самого себе, тому що примусиш думати, що сказане про тебе є справедливим. Чому, скажи мені, багатій сміється, коли чує, що його називають бідним? Чи не тому, що не визнає за собою бідности? Так і ми, якщо на лайливі слова будемо частіше відповідати посмішкою, то цим подамо найбільший доказ, що ми не визнаємо за собою того, у чому дорікають нам. При тому ж, доки нам боятися суджень людських? Доки будемо зневажати спільного для всіх Владику і горнутися до плоті? “Якщо між вами заздрощі, суперечки і незгоди, то хіба ви не плотські?” (1Кор. 3:3)?

Тож будемо духовними і приборкаємо цього страшного звіра. Між гнівом і біснуванням немає жодної різниці; гнів є те саме біснування, тільки тимчасове, або навіть воно гірше за біснування. Біснуватий може ще отримати прощення, а той, хто гнівається, зазнає тисячі мук, як той, хто добровільно прагне в прірву загину. Та й раніше майбутньої геєни, він вже тут терпить покарання, бо щоночі і щодня носить у помислах душі своєї невпинне збентеження і не згасаючу бурю. Отже, щоб урятуватися від покарання в житті нинішньому і мук у майбутньому, відкинемо цю пристрасть і будемо виявляти велику лагідність і поступливість. І завдяки цьому ми віднайдемо спокій нашим душам і тут, і в Царстві Небесному.

Зібрання повчань