Про сумирність та завзяття і про інші чесноти та пороки

Велике нам потрібне старання, щоб знати, у чому полягає покірність і в чому завзяття; старання необхідне тому, що з цими чеснотами змішуються пороки: з завзяттям – зарозумілість, з покірністю – малодушність. Кожному необхідно пильнувати, щоб, віддаючись пороку, не приписувати собі доброчесності. Отже, що таке покірність і що малодушність? Коли ми, бачачи інших скривдженими, не захищаємо їх, а мовчимо, це – малодушність; коли ж самі є скривдженими і терпимо, це – покірність. Що таке завзяття? Знову ж, те саме, коли ми ратоборствуємо за інших. А що – зарозумілість? Коли ми намагаємося помститися за самих себе. Таким чином, великодушність і завзяття – на одному боці, а зарозумілість і малодушність – на іншому.

Хто не щадить себе, той навряд чи буде співчувати іншим; і хто не мстить за себе, той навряд чи лишить без захисту інших. Бо коли душа вільна від пристрасті, то вона здатна й до чесноти. Як тіло, звільнившись від гарячки, зміцнюється, так і душа, якщо не віддана пристрастям, робиться сильною. Покірність є ознакою великої сили; щоб бути покірним, для цього треба мати благородну, мужню і вельми високу душу.

Невже ти вважаєш, що треба мало сили, щоб терпіти кривду і не обурюватися? Не погрішить той, хто назве таку прихильність до ближніх навіть мужністю; бо хто був настільки сильним, щоб перебороти дві пристрасті: страх і гнів, – той дійсно виявляє мужність; якщо ти переможеш гнів, то, без сумніву, подолаєш і страх; гнів же ти переможеш, якщо будеш покірним, а якщо подолаєш страх, то виявиш мужність. І навпаки, якщо не переможеш гнів, то виявишся зарозумілим, а не перемігши його, не зможеш подолати і страх, і, отже, виявишся малодушним, і буде з тобою те саме, що, наприклад, з тілом, яке настільки безсиле і розслаблене, що не може зносити будь-якого навантаження: воно швидко виснажується і від холоду, і від спеки; така властивість тіла розслабленого, а міцне витримує все.

Ще з великодушністю, котра є чеснотою, змішують марнотратність; ощадливість також є чеснотою, але і з нею змішують користолюбство і скупість. Порівняймо їх між собою. Людина марнотратна не є людиною великодушною. Чому? Тому, що хто відданий тисячі пристрастям, чи може він бути великим душею? Він такий не тому, що нехтує грішми, а тому, що підкорюється іншим пристрастям, подібно, як людина, змушена розбійниками коритися їм, не може бути вільною. Не від нехтування грішми виникає марнотратність, а від невміння розпоряджатися ними; бо якщо б і можна було втримати їх і віддатися задоволенням, то вона, звичайно, зробила б це. Хто витрачає гроші на необхідне, той великодушний; воістину велика душа та, котра не раболіпствує пристрасті і визнає гроші за ніщо.

Ощадливість також є чеснотою; ця чеснота притаманна тому, хто витрачає гроші на необхідне, а не просто без розбору. Скупість же – не чеснота. Ощадливий витрачає все на необхідне; а скупий і в часі справжньої скрути не торкається свого майна. Ощадливий – брат великодушного. Отже, поставимо разом великодушного з ощадливим, а марнотратника – зі скупим; бо останні обидва страждають малодушністю, а перші обидва відрізняються великодушністю. Справді, великодушним ми повинні назвати не того, хто витрачає гроші нерозсудливо, але хто використовує їх на необхідне; так само, як скупим і сріблолюбним – не ощадливого, а того, хто не витрачає гроші і на потрібне. Скільки добра переводив багач, одягнений у порфіру та віссон? Та він не був великодушним; тому що душа його була одержима жорстокістю й тисячами прагнень; а чи може така душа бути великою?

Великодушним був Авраам, котрий на приймання мандрівників витрачав усе своє майно, заколював баранів і, коли треба було, не жалів не тільки майна, але й самої душі своєї. Таким чином, якщо ми бачимо, що хто-небудь готує розкішну трапезу, годує блудниць і дармоїдів, то не будемо називати його великодушним, але вельми малодушним. Бо, зверни увагу, скільком сам він служить і раболіпствує пристрастям – обжерливості, безмірному ласолюбству, самозадоволенню; а хто одержимий багатьма пристрастями і не може звільнитися від жодної з них, чи того можна назвати великодушним? Отже, тоді особливо і треба назвати його малодушним, коли він багато витрачає; бо чим більше він витрачає, тим більше виявляє володарювання над ним пристрастей; якщо б вони не мали над ним стільки сили, то він і не витрачав би стільки. Навпаки, коли ми бачимо, що хто-небудь нікому з подібних людей нічого не дає, а годує бідних та допомагає нужденним, і сам вдовольняється трапезою нерозкішною, того ми повинні назвати великодушним, бо воістину великій душі властиво не думати про власні задоволення, а піклуватися про інших.

Скажи мені: коли б ти побачив кого-небудь, хто б, зневажаючи всіх тиранів і за невіщо маючи їхні накази, полегшував страждання гноблених ними, чи не визнав би ти це великою справою? Так само ми повинні мислити і тут. Пристрасті суть тиранні. Якщо ми будемо зневажати їх, то станемо великими; якщо будемо звільняти від них і інших, то – ще більш великими. Це справедливо. Бо хто робить добро не тільки собі, але й іншим, той вище від тих, хто не робить ні того, ні іншого. Якщо б хтось на догоду тирану одного з підлеглих став бити, другого утискати, третього ображати, невже ми назвемо його великодушним? Зовсім ні, і тим менше, ніж він був би поважнішим. Так само і тут. У нас є душа благородна і вільна; марнотратник віддає її на побиття пристрастям; чи назвемо великодушним того, хто терзає себе самого? Зовсім ні. Отже, запам’ятаймо, що таке великодушність і марнотратство, що ощадливість і скупість, що покірність і малодушність, що завзяття і зарозумілість, щоб, відрізняючи їх одне від одного, ми могли на догоду Богові прожити справжнє життя і сподобитися майбутніх благ, благодаттю і людинолюбністю Єдинородного Сина Його, з Котрим Отцю разом зі Святим Духом слава, влада, честь нині і завжди, і навіки-віків. Амінь.