Те, що нам обіцяно, перевищує всякий людський розум і перевершує всяке міркування. Бо не в нинішньому тільки столітті нам обіцяв Господь продовження життя і насолоду видимими благами, але і після того, як відійдемо звідси і коли наші тіла перетворяться в прах та попіл, обіцяє воскресіння їх і поверне в більшій славі. “Бо тлінному цьому належить, – говорить Павло, – одягнутися в нетлінне, i смертному цьому одягнутись у безсмертя” (1Кор. 15:53). А після воскресіння тіл обіцяє дарувати нам насолоди царства, спілкування зі святими, безконечний спокій і ті несказанні блага, яких “око не бачить і вухо не чує”.

Отже, бачиш, наскільки велика перевага обіцянок? Чи бачиш велич дарів? Роздумуючи про це і знаючи правдивість Того, Хто обіцяє, ретельно приготуємо себе до звершень чеснот, щоб можна нам було насолодитися обіцяними благами; спасінню нашому і насолоді такими великими благами не віддамо перевагу благам тимчасовим, не будемо розмірковувати про труди чеснот, а роздумуватимемо над віддякою; не станемо дивитися на витрати грошей, коли з них треба буде віддавати бідним, а уявимо собі наслідки, які звідси походять. Бо якщо ті, котрі кладуть насіння в землю і раніше зібране розсівають, роблять це з великою радістю, живучи благими надіями і вже уявляючи в думках колосся, наповнені зерном; то значно пристойніше радіти і захоплюватися тими, котрі удостоюються сіяти сім’я духовне; тому що вони, сіючи на землі, пожнуть на небі; кидаючи гроші, отримують прощення гріхів і здобувають запоруку уповання, і, подаючи тут, готують собі вічний спокій та співжиття зі святими.

А якщо ми оберемо чесноту, то не звертатимемо увагу на те, що чеснота пов’язана з працею, або те, що дівоцтво вимагає великого подвигу, але подумаємо про очікувані наслідки; і завжди про це розсуджуючи, будемо приборкувати поривання злих побажань, перемагати потяг плоті і важкість трудів полегшувати надією відплат. Бо надія отримати будь-які блага дає сміливість відважуватися і на явні небезпеки; а тим паче вона допоможе нам мужньо подолати труднощі в чесноті. Бо якщо розважиш, що, короткий час подвизаючись і зберігши палаючий світильник дівоцтва, можеш удостоїтися в майбутньому блаженного життя і увійти з Женихом у Царство Небесне, якщо тільки будеш мати світильники запалені і в них достатньо єлею, тобто добрих справ, то як же не перенести з усією полегкістю все тяжке, згадуючи і сказане блаженним Павлом: “Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа” (Євр. 12:14)?

Чи бачиш, як Апостол поєднує мир зі святістю? Щоб розуміли ми, що він вимагає не лише чистоти тіла, але й миру, він вчасно згадав про те та інше, щоб ми і помисли свої стримували, не допускаючи в собі жодного збурення або збентеження, а проводили життя спокійне та безтурботне, і щоб зі всіма іншими поводилися мирно, були тихими, лагідними і поблажливими, так щоб усі ознаки чеснот відображалися на нашому обличчі. Таким чином ми можемо і славою нинішнього життя нехтувати, віддаючи перевагу славі істинній, і більше піклуватися про смиренномудрість, і вважати за ніщо всяке щастя теперішнього життя, щоб насолодитися щастям істинним та міцним і удостоїтися побачити Христа. Бо сказано: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф. 5:8). Отже, очистимо нашу совість і ретельно подбаємо впорядкувати своє життя, щоб, провівши нинішній вік у чесноті, удостоїтися за теперішні подвиги нагород у майбутньому віці. Амінь.

Зібрання повчань